Низова (народна) Економіка 
книга посібник 
GRASSROOTS ECONOMICS 
REFLECTION AND PRACTICE

William O. Ruddick
10 лютого 2025 року
Фонд низової (народної) економіки

Зміст

Про цей посібник
Вступ від автора — авторський контекст та мета
Вступ від редакційної команди перекладу — нюанси адаптації та термінології

Частина I: Рефлексія
Рефлексія 1: Екосистеми
Рефлексія 2: Мудрість предків
Рефлексія 3: Базові протоколи
Рефлексія 4: Прояви протоколів: мова координації
Рефлексія 4(А) Про еволюцію грошових систем
Рефлексія 5: Цифрові екосистеми
Рефлексія 6: Шлях уперед
Частина II: Практика
Як стати економістом низових ініціатив
Фаза A: Формування спільного бачення
Фаза B: Оцінка поточної реальності
Фаза C: Розробка стратегій та планів дій
Фаза D1: Впровадження та адаптація
Фаза D2: Завершення першого циклу. Розширення мережі та
масштабування механізму пулів ресурсів
Переплітаючи все разом: завершальна рефлексія

Вступ переклад від автора
Десять років тому я був свідком того, як громада трансформувалася і зцілилася за допомогою
стародавньої практики, перетворившись на щось природне і нормальне, знову співаючи пісні своїх
дідів і прадідів. У маленькому селі в Кітуї, Кенія, сусіди зіткнулися з проблемою посухи. Води не
вистачало, запаси їжі були низькими, і виживання виглядало непевним. Але замість того, щоб
віддалитися одне від одного, громада об’єдналася. Вони відродили давню традиційну систему
ротаційної праці під назвою Мверія*, по черзі колективно доглядаючи за будинками і врожаєм один
одного, при цьому ретельно і справедливо розподіляючи свій час та інші ресурси. Ті, хто мав більше
знань, ділилися ними з іншими, ті, хто мав насіння, розподіляли його, а ті, хто мав час, працювали не
покладаючи рук, щоб ніхто не голодував і не мучився спрагою, забезпечуючи при цьому
довгострокову взаємність і справедливість.
Після пробудження ці цикли Мверії не припиняються. Зараз громада використовує ту саму
традицію, щоб допомагати будувати і ремонтувати будинки та здійснювати масштабні програми
водозбору – і все це без грошей. Цей досвід справив на мене глибоке враження. Я на власні очі
побачив величезну силу колективних дій та імпульс, що виникає з маленьких, але потужних зерен
відданості справі. Це село не просто пережило посуху – вони знайшли спосіб процвітати,
покладаючись один на одного, як це робили їхні предки протягом незліченних поколінь.
Саме тоді я зрозумів, що значна частина необхідної нам мудрості вже існує – я просто не знав, де її
шукати. Такі практики, як ротаційна праця, спільне управління та об’єднання ресурсів, не лише
можливі, але й глибоко вкорінені в нашій спільній спадщині. Ці давні методи, які я бачив, як вони
оживають у селах Кітуї, є більше, ніж практиками – вони містять глибокі протоколи стійкості. Подібні
практики можна знайти по всій Кенії та в усіх культурах на планеті. Вони є адаптивними,
потужними інструментами, які будь-яка громада чи жива система може взяти на озброєння, щоб
процвітати. Цей посібник являє собою подорож у роздумах, надії та розумінні, спрямовану на
підтримку та розширення цих давніх практик у живих системах та мережах довіри.
Дух спільноти – це не просто абстрактне поняття; це жива, дихаюча сутність, вплетена в тканину
наших суспільств. Наша сила випливає з цієї колективної ідентичності, спільної спадщини, яка
передається з покоління в покоління. Ця спадщина прищепила нам принципи спільних систем
підтримки.
Ці практики не є чимось новим; це давня економіка, притаманна нашим культурам та екосистемам,
що формує основу наших взаємовідносин один з одним.
Краса спільноти полягає у підтримці, яку ми надаємо одне одному. Однак фінансові системи, в
яких ми живемо сьогодні, часто діють як прірва, що збільшує розрив між нами, перешкоджаючи
нашій здатності працювати разом і пропонувати взаємну підтримку. На цьому тлі стародавні
системи координації соціальних та екологічних ресурсів – і їхня роль як протоколів довіри та
взаємності – мають величезне значення.
Досвід, який я отримав, спостерігаючи та беручи участь у цих практиках, був трансформаційним. Я
побачив, як ці системи резонують з іншими життєствердними практиками та протосоціальними
протоколами (основоположними звичаями, що уможливлюють співпрацю та обмін ресурсами) по
всьому світу. Більше того, я став свідком їхньої універсальності та адаптивності, оскільки вони
легко вписуються в широкий спектр ситуацій – від таборів біженців, фермерських громад та
релігійних груп до блокчейну та бездротових mesh-мереж, урбаністичних міст та бізнес-мереж.
Як засновник Grassroots Economics Foundation, я маю намір у цій книзі поділитися своїми ідеями,
знаннями, мовою та протоколами, щоб надихнути та озброїти інших. Я уявляю собі майбутнє, в
якому низові економіки не лише поширюються та органічно інтегруються в людські екосистеми,
але й визнаються та сприймаються по всій планеті, дозволяючи окремим людям та громадам, як
на місцевому, так і на глобальному рівні, координувати ресурси задля добробуту. Цей посібник є
скромним внеском у таке майбутнє.
*Зверніть увагу, що багато назв використовуються для подібних традицій по всій Кенії. Написання Мверія тут походить з узбережжя Кенії,
в той час як серед племені камба це може бути Мветія.
Вступ (від редакційної команди) адаптований для Мережі екопоселень України
Про цей посібник
Уявіть собі громаду, де кожен бере участь у добробуті інших—місце, де їжа, підтримка та ресурси
циркулюють так само вільно, як поживні речовини у взаємопов’язаних кореневих системах і
грибкових мережах під лісовим ґрунтом. У такій громаді ніхто не залишається наодинці зі своїми
труднощами, адже сила одного — це сила всіх.
У багатьох громадах подібні прояви солідарності з’являються під час криз, коли люди об’єднуються,
діляться ресурсами, допомагають одне одному, обмінюються навичками і вибудовують довіру.
Але що, якби це стало не винятком, а нормою?
Що, якби існували протоколи, які глибоко закладені в суспільствах, забезпечуючи справедливий,
стабільний і стійкий розподіл ресурсів?
Про що ця книга?
Цей посібник присвячений протоколам координації ресурсів — угодам, практикам і системам, що
забезпечують справедливий і стійкий розподіл ресурсів у живих екосистемах та соціальних мережах.
Я поділюся досвідом життя серед народу Міджикенда в Кенії, спостереженнями за їхніми
традиціями, які, хоча й унікальні для певних кланів і сімей, віддзеркалюють універсальні принципи,
що існують у багатьох культурах світу.
Ці протоколи важливі, тому що вони:
✔ Поєднують нас із мудрістю наших предків
✔ Засновані на принципах живих екосистем
✔ Можуть бути відтворені та адаптовані в сучасних громадах
Ця книга — посібник із розбудови мереж сталих громад через поєднання природної,
стародавньої мудрості та сучасних інструментів.
Структура книги
Частина 1:
● Рефлексія та подорож – кожен розділ є кроком до розуміння економіки природи та древніх
практик координації ресурсів.
● Ми вивчимо основні економічні принципи екосистем, традиції Мверія (практика серця) та
цифрові реєстри.
● Дослідимо, як централізовані системи порушили ці протоколи, і як децентралізовані
технології допомагають їх відновити.
Частина 2:
● Практичне застосування – приклади роботи Grassroots Economics Foundation за останнє
десятиліття.
Як поєднувати древні традиції з сучасними технологіями.
● Як створювати стійкі економічні системи на основі пулів ресурсів.
● Інтерактивні ігри та вправи, що допомагають застосувати ці принципи в громаді.
Цей посібник — заклик до дії!
Майбутнє сталих, співпрацівних і стійких громад уже було передбачене.
Нам не потрібно вигадувати нові системи—ми можемо відновити та адаптувати давні
практики, що дозволяли екосистемам і громадам процвітати протягом століть.
Що це означає?
✔ Протягом поколінь суспільства працювали як взаємопов’язані громади, спільно створюючи
достаток через співпрацю, а не конкуренцію.
✔ Ці практики — економіка, притаманна всім живим системам — допомагали координувати ресурси,
розподіляти відповідальність і задовольняти потреби всіх.
✔ Сьогодні у нас є можливість відродити та адаптувати ці методи за допомогою сучасних технологій.
Кому буде корисний цей посібник?
● Громадським організаціям – допоможе розподіляти ресурси для довгострокового розвитку
громад.
● Кооперативам та активістам – для створення мереж довіри, самодостатності та економічної
стійкості.
● Релігійним та волонтерським спільнотам – для зміцнення соціальних зв’язків і вза-
ємодопомоги.
● Гуманітарним та екологічним організаціям – для співвіднесення своїх програм із принципами
живих екосистем.
● Розробникам блокчейн-систем та DAO – для впровадження механізмів координації спільних
ресурсів та взаємного кредитування.
Що далі?
Ця книга — не просто теорія, а інструмент для дій.
Який перший крок ви зробите сьогодні?
З ким ви можете створити пул ресурсів?
Давайте разом відроджувати та адаптувати ці принципи для створення справедливих, стійких і
гармонійних громад.

Частина 1 Рефлексії

Рефлексія 1: Екосистеми

Слово «економіка» походить від давньогрецького терміна οἰκονομία (oikonomia). Воно складається з
двох частин: οἶκος (oikos), що означає «суспільство», «будинок», «домівка» або
«домогосподарство», і νόμος (nomos), що означає «закон», «звичай», «протокол», «управління» або
«опікунство». Оригінальне значення цього терміна вказує на управління суспільством. Сьогодні ми
можемо розглядати економіки як системи або мережі, що координують (виробництво, розподіл та
споживання) ресурсів, а економіку – як науку, що вивчає, як працюють ці системи.
Термін Grassroots («низовий», «народний рух») виник як метафора для позначення
фундаментальних, базових рухів, що виходять від звичайних людей, подібно до коренів трави:
окреме стебло трави є досить слабким, але разом коріння трави може утримувати цілі схили гір.
Історично цей термін означав рухи знизу вгору, які керуються місцевими діями та участю громад.
Grassroots Economics («низова економіка») ґрунтується на цьому принципі та означає вивчення і
практику управління ресурсами, яке відбувається знизу вгору, де громади спільно керують і
розподіляють свої ресурси.
Давні греки та інші культури, про які ми будемо розмірковувати, розглядали людей і живі системи як
центральний елемент економіки. Щоб почати говорити про економіку у живих системах, варто
спочатку звернутися до екосистем, оскільки вони є коренем усіх економічних процесів.
Екосистеми рослин і грибів є чудовим прикладом цього. Рослини передають поживні речовини у
підземну мікоризну (мікориза – взаємовигідний симбіоз) грибну мережу через свої корені та
навколишній ґрунт. Водночас вони отримують ресурси з цієї ж мережі, оскільки гриби транспортують
поживні речовини на далекі відстані. Вони віддають мережі свої надлишки – наприклад, опадаюче
листя або навіть поживні речовини після своєї смерті.
Одним із підходів до розгляду цих рослин, кореневих систем та грибів є розуміння їх як спільного
ресурсу (common-pooled resource). Такий тип спільного ресурсу функціонує за принципом
довгострокової взаємності, де внески та вигоди розподіляються протягом часу, а не відбуваються
миттєво або за схемою «один на один».
Якщо дивитися на це через призму взаємовідносин і емпатії, можна уявити, що існує внутрішній
намір взаємності з боку рослини, яка отримує воду і поживні речовини з мережі (борг). Так само
можна говорити про внутрішнє очікування взаємності (кредит), що його мережа очікує в
майбутньому у вигляді внеску від цієї рослини.
Грибні та рослинні мережі як форма розподіленої свідомості
Через цю ж оптику можна уявити грибні та рослинні мережі як систему розподіленої свідомості, що
виникла через еволюційні процеси та екологічні взаємодії. Їхні дії здаються керованими інтенцією
(від лат. intentio — «прагнення», «намір») підтримання життя, очікуванням взаємності та
внутрішнім зобов’язанням перед майбутнім.
Це означає, що вода та інші поживні речовини, які рослина отримала від мережі, зрештою
повернуться до ширшої екосистеми. Одного дня рослина віддасть назад усе, що отримала, і навіть
більше – поживні речовини, які вона накопичила через фотосинтез або симбіоз із бактеріями
(наприклад, боби збагачують ґрунт азотом).
Жива екосистема функціонує завдяки неписаній угоді, в якій мережа передає поживні речовини
рослинам, а рослини, у свою чергу, зобов’язані повернути їх назад.
Ця мережа складається не лише з рослин і грибів, але й із бактерій, тварин та інших екосистемних
компонентів. У майбутньому, коли мережа потребуватиме поживних речовин, вона зможе отримати їх
назад від тієї ж рослини, яка колись взяла ресурси.
Основними економічними принципами цієї екосистеми є колективне управління ресурсами та
координація поживних речовин через грибні мережі.
Ключові компоненти мікоризної грибної мережі
Фундаментальними органами мікоризних грибів є:
● Гіфи (Hyphae) – ниткоподібні структури, що простягаються в ґрунт і вбирають воду та
поживні речовини, такі як фосфор, азот і калій.
● Міцелій (Mycelium) – мережа гіфів, що з’єднує корені рослин, полегшуючи і спрямовуючи
обмін поживними речовинами між ними.
● Арбускули (Arbuscules) – спеціалізовані структури всередині клітин кореня рослини, що
забезпечують прямий обмін поживними речовинами між грибом і рослиною.
● Везикули (Vesicles) – сховища поживних речовин усередині гіфів, що діють як резерв або
спільний ресурс для рослин, з’єднаних із мережею.
● Спори (Spores) – репродуктивні одиниці, що запускають нові грибні колонії, зберігають
генетичний матеріал і енергетичні запаси, а також проростають за сприятливих умов.
Рисунок 1. Рослини та гриби
Взаємозв’язок екосистем із соціальною економікою
Ще багато невідомого про ці грибні мережі, але ми можемо розглядати їхні функції як основу для
управління ресурсами. Ці принципи можна побачити також у взаємодії між грибами та Трьома
сестрами – традиційною аграрною системою, що поєднує кукурудзу, боби та гарбуз у спільному
вирощуванні, забезпечуючи їхню взаємну підтримку.
Таким чином, якщо ми хочемо зрозуміти глибшу економіку живих систем, ми маємо уважно вивчати
екосистеми, які діють за принципами взаємодопомоги, довгострокової взаємності та
колективного управління ресурсами.
Три Сестри та Гриби
Давня сільськогосподарська практика вирощування кукурудзи, бобів і гарбуза разом, відома як «Три
Сестри», є чудовим прикладом того, як природа і людина можуть працювати разом для оптимального
розподілу ресурсів. Ця техніка, що використовується вже понад 5000 років, є основою екологічного
землеробства. Змішане вирощування культур базується на природних взаємодіях між різними видами
рослин, ґрунтовими мікроорганізмами та навколишнім середовищем.
Проте люди відіграли значну роль у вдосконаленні цієї системи: вони відібрали сумісні культури,
оптимізували схему посадки та розробили методи догляду для підвищення врожайності та стійкості.
Наші предки, усвідомлюючи взаємну користь такого співіснування рослин, стали піонерами в
розумінні
кооперативної
природи
екосистем.
Ця практика виявилася справжнім
сільськогосподарським проривом, що демонструє глибоку взаємозалежність рослин, які сприяють
здоровому росту одна одної та підтримують екосистему.
Техніка посадки рослин «Три сестри»
Кожна з «Трьох Сестер» відіграє важливу роль у загальному здоров’ї системи, забезпечуючи фізичну
підтримку і розподіл ресурсів.
● Кукурудза виступає природною опорою для бобів, дозволяючи їм підійматися вгору і
отримувати більше сонячного світла без потреби у розповсюдженні по землі. Це не тільки
ефективно використовує простір, а й покращує доступ до світла для всіх рослин.
● Гарбуз розростається по землі, створюючи природну мульчу, яка пригнічує ріст бур’янів,
запобігає ерозії ґрунту та зберігає вологу. Його великі листки забезпечують тінь, що допомагає
підтримувати оптимальні умови для розвитку інших рослин.
● Боби, переплітаючись між кукурудзою та гарбузом, створюють мікроклімат, який зменшує
швидкість вітру, стабілізує температуру та підтримує вологість.
Таким чином, ці три культури разом створюють стабільне та стійке середовище для росту.
Підземний союз: Гриби як координаційна система ресурсів
Однак складність системи «Трьох Сестер» виходить далеко за межі того, що видно на поверхні. Під
ґрунтом відбувається ще один рівень складної співпраці, яку підтримує підземна мережа грибів.
Корені кукурудзи, бобів і гарбуза взаємодіють між собою так само активно, як і їхні надземні частини.
Кожна рослина має унікальну кореневу систему, що спеціалізується на засвоєнні певних поживних
речовин, створюючи ефективний розподіл роботи:
● Кукурудза має глибоку кореневу систему, яка здатна поглинати фосфор (P) з глибоких шарів
ґрунту. Фосфор життєво необхідний для розвитку кореневої системи, цвітіння та виробництва
енергії в рослинах.
● Гарбуз розвиває розгалужену, але неглибоку кореневу систему, що дозволяє йому ефективно
поглинати і розподіляти калій (K), який є критичним елементом для клітинних функцій,
фотосинтезу та регуляції водного балансу.
● Боби вступають у симбіоз із бактеріями, що фіксують азот (N), перетворюючи атмосферний
азот у форму, доступну для рослин. Це збагачує ґрунт азотом, необхідним для синтезу білків,
фотосинтезу та загального росту рослин.
Проте цей обмін поживними речовинами не відбувається лише завдяки самостійним зусиллям
рослин. Він координується мережею мікоризних грибів, які з’єднують корені всіх трьох культур.
Коли кукурудза потребує більше калію та азоту, вона надсилає сигнали через грибкову мережу. У
відповідь боби виділяють надлишковий азот, а гарбуз – калій, які потім поглинає кукурудза. У свою
чергу, коли кукурудза має надлишок фосфору, вона передає його бобам і гарбузу через ту ж грибкову
мережу.
Цей постійний обмін поживними речовинами, керований грибами, формує підземну економіку, яка
функціонує безперервно. Грибкова мережа не тільки діє як канал для транспортування ресурсів, але
й служить системою зберігання: її везикули накопичують поживні речовини, доступні для рослин у
міру необхідності.
В обмін на свої послуги гриби споживають невеликі кількості цукрів, що виробляються рослинами під
час фотосинтезу. Таким чином, кожен учасник отримує вигоду, а гриби відіграють ключову роль у
підтриманні балансу розподілу ресурсів.
Довгострокова взаємність у природі
Щедрість і стійкість природних екосистем є вражаючими.
Рослина може отримувати поживні речовини з грибкової мережі протягом усього життя. Потім її
можуть з’їсти тварини, наприклад, олень, який протягом свого життя живиться цими рослинами, а
повертає поживні речовини через випорожнення та після смерті. Таким чином, система продовжує
функціонувати безперервно.
Але якщо олень їстиме рослини, а потім випорожнюватиметься на асфальті або в каналізаційній
системі, що не повертає поживні речовини до ґрунту, з часом ця екосистема виснажиться. На щастя,
природні обмеження спрямовують оленя залишатися у своєму середовищі, де він згодом повертає всі
спожиті ресурси.
Гарбуз, що не міг зупинитися
Уявімо собі гарбуз, який ніколи не припиняє рости і здатний змусити всі поживні речовини планети
текти через нього. Уявімо, що він зрештою виростає до розмірів Місяця. Що б він зробив із цими
ресурсами?
Можливо, він би намагався запилювати і пророщувати гарбузи на інших планетах?
Хоча розмноження є важливою метою багатьох організмів, здорові екосистеми працюють не так. Вони
будуються на принципах спільного доступу до ресурсів, де життя всієї системи важливіше за життя
будь-якої окремої рослини – навіть якщо це гігантський гарбуз.
Цей великий цикл взаємодій можна спостерігати навіть у хижих взаємовідносинах: поживні речовини
повертаються до ґрунту, щоб живити рослини, якими харчуються травоїдні, яких, у свою чергу, їдять
хижаки.
Борги природи завжди повертаються. Якщо ж система порушується, вона перестає існувати.
Цей аналіз підкреслює, що екосистеми та давні економічні системи ґрунтувалися на спільному
використанні ресурсів, а «Три Сестри» є прикладом цього балансу в дії.

Рефлексія 2: Споконвічна мудрість

Хоча симбіоз рослин і грибів може звучати як метафора, він є набагато більшим, ніж просто образним
висловом. Екосистеми буквально координують спільні ресурси через зворотні зв’язки й взаємність.
Усвідомлення того, що людські спільноти відображають ці самі моделі, може бути не просто
аналогією, а потужною ідеєю. Ми теж можемо об’єднувати ресурси, якщо зрозуміємо, що в живих
системах взаємна підтримка є фундаментом стійкості.
Після знайомства з народом Камба з Кітуї (Кенія), про який згадувалось у вступі, я побачив подібні
стійкі спільноти у селах уздовж узбережжя Кенії, де оселився. Серед народу Міджікенда я відкрив
вузли культурної стійкості під назвою Кайя, де люди глибоко розуміють природне багатство та свою
роль у взаємності з природою і одне з одним.
Легенда про Магічний Калебас
Давним-давно у селищі, що загубилося в гущавині лісу, жив шанований старійшина. Він оберігав
священну чашу з висушеного гарбуза — калебас. Кожен мешканець громади міг по черзі уявити
те, чого він потребував — чи то зерно, чи то знаряддя праці, — і воно дивовижним чином
з’являлося всередині. Але щоб магія діяла, існувала умова: люди мали повертати щось натомість,
наприклад, надлишки свого врожаю кожного сезону. За багато поколінь у калебасі накопичилося
стільки всього, що дехто почав сумніватися, чи варто взагалі щось туди віддавати.
Одного разу двоє чоловіків, які зневажали традиції, прокралися до хатини старійшини та викрали
калебас. Вони втекли до печери й почали жадібно витягати з нього все підряд: добірне зерно,
цілющі трави, коштовне каміння, інструменти та зброю. Вони тягли й тягли, аж поки калебас не
почав тріщати. Осліплені жадобою, чоловіки не помітили тріщини, і врешті-решт гарбуз
розколовся навпіл. Велетенська лавина всього, що було покладено в нього за віки, ринула назовні,
поховавши крадіїв під собою.
Наступного ранку громада побачила, що калебас зник. Люди були у розпачі, адже судина була
основою їхнього життя, завдяки якій вони ділилися ресурсами та дбали один про одного. Після
довгих пошуків вони знайшли печеру. З її входу висипалося гниле зерно та поламані знаряддя. Коли
люди розгребли цю купу, то знайшли мертвих чоловіків, а між ними — дві половинки розбитого
калебаса.
Громада взялася за справу, намагаючись полагодити святиню. Вони зшили його докупи, але коли
запустили руку всередину, там було порожньо. Магія зникла. Згадавши про традицію, вони почали
зносити свої надлишки зерна, але це не зцілило чашу. Вони принесли свої найкращі інструменти,
але й це не допомогло.
Тоді мудрий старійшина згадав історію про походження калебаса, яку йому розповідав ще дідусь.
На самому початку він був порожнім. Сім поколінь тому праматері громади наповнили його своїми
сльозами та першими клятвами.
Тож дорослі з кожної родини зібралися під баобабом, щоб дати урочисті обітниці. Це були їхні
найщиріші обіцянки — зобов’язання віддавати свої вміння, свою працю та надлишки врожаю на
благо наступних семи поколінь. Кожен, промовляючи свою клятву в калебас перед усією громадою,
зронив сльозу.
Тільки тоді магія повернулася, і розбиті частини калебаса знову зрослися в одне ціле.
Уявімо спільний ресурс як калебас — наприклад, фізичний банк насіння. Ми одразу помітимо
небезпеки для його довгострокового виживання. Може статися, як у цій історії, що хтось забере надто
багато насіння, нічого не повертаючи. Це змушує нас обмежувати доступ і закривати спільні ресурси,
тоді як природні екосистеми протягом мільйонів років створювали й підтримували баланс через
біологічні мережі.
Люди здатні робити необдумані рішення в часових масштабах, на які грибним системам можуть
знадобитися покоління або навіть еволюційні терміни. Ми можемо просто піти й ніколи не повернути
насіння в банк, навіть спалити його.
У людських системах ми діємо в інших вимірах — емоцій, репутації, пам’яті, культурних норм і
правил. Наша соціальна інфраструктура відіграє роль магічного калебаса й грибних мереж, але в
набагато швидших часових межах. Це дозволяє нам бути динамічними й адаптивними, але й означає,
що ми можемо швидше втрачати рівновагу і руйнувати системи.
Повертаючись до прикладу з банком насіння: якщо кожен у громаді контролює, що він вкладає, і має
право забрати певну кількість лише після того, як поверне вдвічі більше, система може
збалансуватись. Правила можуть бути гнучкими — наприклад, для сімей у скрутному становищі.
Давні традиції не чорно-білі й передбачають місце для різних ситуацій, прощення та інших форм
компенсації.
У племенах Міджікенда на узбережжі Кенії існує прислів’я: «Ті, хто покидає свої традиції, стають
рабами», що означає: «Ті, хто втрачає спільне багатство, потрапляють у залежність від тих,
хто їх експлуатує».
Коли я жив серед цих людей, я спостерігав стародавні практики, які сягають глибше за писемну
історію. Їхнє коріння, здається, походить з часів, коли ще не було слів. Міджікенда колись знайшли
притулок серед народу Ваата, які навчили їх створювати безпечні житла Кайя серед священних лісів.
Для народу Ваата слони були не просто джерелом їжі — це були їхні предки й частина спільноти.
Існує легенда, що в давні часи, коли у краї панував голод, і мисливець Ваата завжди повертався
додому з порожніми руками. Тож його дружина вирішила взяти ситуацію під контроль. Вона та її
дитина почали їсти траву та листя і намазувати себе червоною землею. Вони робили це щодня,
поки не стали матір’ю-слонихою та її слоненям. Так народилися слони, і Ваата, живучи з ними у
взаємності, більше ніколи не відчували голоду.
Отже, Ваата розуміли, що слони були не просто джерелом їжі, вони були їхніми предками та
частиною їхньої громади. Те, що вони брали у слонів, вони прагнули повернути. Вони привносили
цю взаємність у свої стосунки з усіма людьми. Народ Ваата міг у будь-який час звернутися до
будинку мідзікенда та отримати овець, кіз, стріли та дріт безкоштовно. Через деякий час Ваата
неодмінно відповідали взаємністю, даруючи родині слонову кістку та м’ясо слонів, серед яких вони
жили. Ця форма довгострокової взаємності схожа на системи координації ресурсів, які ми бачимо в
природних системах.
Така мудрість взаємності є основою стійкості будь-якої спільноти, незалежно від часу та
місця.
Серце Кайї
З початків економіки Кайя координація ресурсів, схоже, оберталася навколо двох основних практик,
які ми можемо назвати серцем і розумом Кайї. Ми розглянемо практику серця в цьому розділі, а до
розуму повернемося пізніше.
Ці практики рідко згадуються як частина релігійних чи духовних традицій Міджікенда — вони,
здається, виникли значно раніше. Говорити про ці практики з місцевими мешканцями схоже на
питання про чищення зубів гілочкою: це настільки звично, що сприймається як природне. Проте
сучасне прагнення грошей часто применшує їхню важливість.
Практика серця серед народу Міджікенда називається Мверіа. Схожість цього слова з Мветіа у
народу Камба не випадкова й свідчить про спільне походження з групи мов банту. Подібно до серця,
що перекачує кров, Мверіа перекачує ресурси по всій Кайї, доставляючи товари й послуги туди, де
вони потрібні.
Мверіа — соціальний орган без фізичної форми, що існує у сфері пам’яті, емоцій та репутації.
Економіст Елінор Остром назвала б цю систему координації ресурсів частиною нематеріального
спільного надбання.
Загальний термін для подібних практик у світі — Асоціація Ротаційної Праці (ROLA). У різних
культурах вона має власні назви, хоча деякі з них втрачені через колонізацію.
Як працює Мверіа?
Мверіа серед Міджікенда може початися з обіцянки майбутньої взаємності. Старійшина громади
робить перший внесок ресурсів або послуг, інша сім’я приймає це й скликає громаду за допомогою
звукового сигналу або крику. Люди, що відгукнулися, допомагають у будівництві, зборі врожаю тощо, і
натомість очікується, що отримувачі допоможуть іншим.
Якщо ресурсів достатньо, громада може чекати взаємності або впроваджувати чіткі правила щодо
термінів повернення допомоги. Громади, де дотримуються взаємності, процвітають, а ті, що не
дотримуються, ризикують втратити доступ до спільних ресурсів.
Цей процес нагадує регенерацію екосистем: після падіння дерева на новому ґрунті з’являються
молоді рослини, які поступово відновлюють ліс.
Загальне користування ресурсами створює ефект множення через ефективність та відкриває
можливості для турботи, взаємної допомоги, обміну навичками та спільної мети. До колонізації люди
традиційно проводили три з чотирьох днів на Мверіа.
Grassroots Economics Foundation працювала з понад 100 громадами в Кенії, і ті, хто відроджує
Мверіа, виявляються значно щасливішими й стійкішими.
Таким чином, через спільні зобов’язання громади здатні обмінюватися ресурсами, підтримуючи один
одного й створюючи міцні соціальні зв’язки.
Практичні завдання:
Почніть з визначення ресурсів у вашій громаді. Подумайте про навички, матеріали, знання, простір і
природні ресурси, доступні для вас. Подумайте про ці ресурси як про цінні послуги і намалюйте карту,
яка візуалізує ці ресурси і те, як вони взаємодіють. Ми повернемося до цього в Частині 2, у вправі
«Картування ресурсів».
Спостерігайте за існуючими взаємодіями:
Зверніть увагу на те, як ці ресурси вже пов’язані між собою. Хто у вашій громаді вже ділиться
навичками, інструментами чи знаннями? Де ви бачите природне групування, синергію та узгодження
між ресурсами? Подумайте про ресурси як про інгредієнти рецептів, за якими можна приготувати
щось, що ви любите.

Рефлексія 3: Базові протоколи

Протоколи – це основоположні рамки, які регулюють взаємодію. Вони формують процеси, що
забезпечують гармонійну координацію в системах, тоді як мови – це інструменти для вираження або
впровадження цих протоколів. Протоколи гарантують справедливий і змістовний обмін, а мови
забезпечують зміст цього обміну.
У цих роздумах ми досліджуємо економічні протоколи, притаманні живим системам, вивчаючи, як
вони створюють довіру, підтримують стосунки та забезпечують баланс. Ми також розглянемо, як ці
протоколи були використані неправильно або порушені, і що потрібно для повернення до
симбіотичних взаємин. Подібно до того, як ДНК рослин і грибів кодує правила взаємодії, а закони
фізики формують фізичну реальність, протоколи висловлюють економічні правила, що підтримують
загальне благополуччя.
Що насаджується? Що належить до мережі? Що є цінним? Кожна людина, сім’я або група знає, що
для них цінне. Ці речі можуть бути моральними, красивими, надійними, безпечними тощо. Це можуть
бути товари та послуги, які пропонуються, бажані чи потрібні. Такий відбір цінних речей ми називаємо
кураторством. Кураторство буває різних видів. Екосистеми й навіть сім’ї можна розглядати як
кураторства. Ваші улюблені ресторани – це теж кураторство. Коли ми формалізуємо групу цінних
речей, ми створюємо кураторство. Органічні та соціальні кураторства – це прояви того, як життя
організує себе, щоб підтримувати і процвітати. Як екосистеми курують взаємозв’язки між рослинами,
грибами і тваринами для обміну ресурсами та балансу, так і людські суспільства курують свої
спільноти.
Примітка щодо протоколів у живих системах: Коли ми говоримо про «протоколи» (наприклад,
кураторство, оцінювання, обмеження, обмін) у екосистемах (рослинно-грибні взаємодії), маємо на
увазі біологічні процеси, що виникли еволюційно, а не буквальні правила чи контракти. Ці процеси
формувалися тисячоліттями, керуючись зворотними зв’язками і природним відбором, а не свідомими
переговорами. Проводячи паралелі з соціально-економічною діяльністю людини, ми прагнемо
показати, як живі системи балансуючи ресурси досягають загальної стійкості. Ми усвідомлюємо, що
природа не пропонує моральних приписів чи точних шаблонів людських законів, але вона нагадує, що
співпраця і синергія можуть виникати природним шляхом, слугуючи орієнтиром для створення та
підтримки власних громадських «протоколів».
Якщо ви пропонуєте комусь щось цінне, наприклад, свій час чи послуги, вам важливо чітко зазначити,
які саме товари чи послуги ви очікуєте отримати у відповідь, протягом якого періоду і так далі. Якщо
ви прагнете тривалого обміну, то це кураторство ваших цінних товарів чи послуг – і тих, що ви хочете
отримати – стає основою економічного спільного простору, який можна вважати початковою
нематеріальною живою системою.
Прості двосторонні домовленості можуть легко зламатися, якщо, наприклад, ніхто не хоче яблук, або
якщо виникає нестача моркви чи яблук. Тому важливо збільшувати різноманітність того, що
пропонується і потребується. Якщо до яблук і моркви додати банани, це створить можливості для
перехресного обміну і знизить потребу в точному збігу бажань учасників.
Пам’ятайте про чарівну калебасу.
Фізичних товарів і послуг було недостатньо для відновлення магічної калебаси. Що станеться, якщо
фізичні ресурси будуть знищені або потраплять під централізований контроль? У казці калебаса була
сховищем записів або пам’яті про зобов’язання на майбутні ресурси, а не просто ресурсів як таких.
Економічні протоколи – це набори домовленостей, що створюють простір для об’єднання й обміну
цінними речами. Наші пращури не накопичували великі запаси товарів, а створювали мережі
зобов’язань, які можна було викликати при необхідності.
«- Я зберігаю своє м’ясо в животі мого брата» – казав мисливець народу пірахан із амазонських
лісів Бразилії. Вони не були надзвичайно щедрими чи позбавленими можливості фізичного
зберігання, а дотримувалися давніх протоколів взаємності.
Базові функції протоколу включають кураторство (відбір ресурсів), оцінювання (визначення цінності),
обмеження (визначення меж ресурсів) та обмін (як і коли здійснюється обмін ресурсами).
Протоколи потребують сприятливого середовища:
● Історичний облік чи пам’ять (емоції, традиції, записи)
● Ідентифікація, автентифікація, дозволи (хто і що може)
● Управління (як ухвалюються рішення)
Ці протоколи можуть бути реалізовані через різні технології, залежно від культурних, правових і
соціальних контекстів спільнот.
Перекриття пулів (Overlapping of Pools)
Що якщо я ціную свої яблука і зобов’язуюсь надати їх в обмін на моркву, а ти цінуєш свою моркву і
готовий обміняти її на банани? На Рисунку 9 ми бачимо два простих окремих пули (від англ. pool —
спільний фонд, об’єднання – це добровільне об’єднання ресурсів, капіталів або зусиль кількох
учасників для досягнення спільної мети), що поєднуються між собою через спільний ресурс
(моркву).
Рисунок 9. Перекриття пулів
Якщо хтось обміняє певні зобов’язання яблук (A) на зобов’язання моркви (C) у першому пулі, ці
зобов’язання моркви (C) можуть потім бути використані для обміну на зобов’язання бананів (B) у
другому пулі, а згодом – обміняні на банани. Такі перекриття кураторств із загальним ресурсом
можуть поширюватися через цілу мережу і визначати спільні взаємні послуги.
У спільнотах, в яких я живу, кожна родина належить до багатьох подібних до Мверії груп. Це означає,
що одна родина має зобов’язання та репутацію, які охоплюють багато різних груп сусідів. Ці
зобов’язання зв’язують родини та клани для багатьох цілей: догляду за дітьми, освіти, фермерства,
будівництва будинків, емоційної підтримки, весіль, похоронів тощо. Для того, щоб зобов’язання могли
поширюватись між кланами, одного пулу недостатньо, адже це могло б створити багато централізації.
Таку ж взаємопов’язаність ми бачимо і в природі серед кореневих та грибних систем: ситуацію, в якій
взаємні пропозиції та зобов’язання постійно врівноважують одне одного. Мережа перекриваючих
кураторств також нагадує нейронну мережу, де найпоширеніші пропозиції (у нашому випадку морква),
що пов’язують кожен пул, стають мережевими центрами, наче найсильніші нейрони. Обмін (моркви
на яблука) може бути негайним, затриманим на кілька тижнів або навіть бути подарунком – залежно
від того, як реалізовані функції кураторства, оцінки, обмеження та обміну.
Перекриття пулів з’єднує ресурси, зобов’язання і стосунки в різних просторах. В закритих
біорегіональних просторах вони забезпечують стійкий обмін природними ресурсами, такими як вода
чи їжа; в емоційних і культурних просторах вони будують довіру і підтримують спільні традиції; в
проектних просторах вони сприяють сталим спільним починанням, таким як житло чи кооперативний
бізнес. Пули охоплюють також нематеріальні ресурси, такі як навички та знання, створюючи
децентралізовані мережі навчання і роботи.
Замість формування великих централізованих мереж, здорові системи складаються з багатьох
менших кіл, що поєднуються спільними зобов’язаннями. Кожен куратор пулу сам визначає свої
пропозиції, а перекриття виникають природним чином, як гриби, що поєднують сусідні ліси. Такий
«горизонтальний» підхід не дозволяє жодному пулу стати занадто великим чи потужним, але
водночас забезпечує міжпульовий обмін.
Перекриття пулів отримують свою силу завдяки тому, що люди можуть об’єднуватися навколо
будь-яких спільних цінностей – для цього не потрібна жодна єдина структура власності. У наведеному
прикладі є два окремі пули, які стають пов’язаними через спільний ресурс (моркву). Це створює
безпрограшний зв’язок, що приносить користь обом сторонам, не змушуючи їх підкорятися єдиній
організаційній структурі.
Разом перекриваючі пули формують стійкі багатошарові системи, де довіра і взаємність течуть, як
поживні речовини в екосистемі. Простір пулів охоплює багато різних цінностей і формує більшу живу
систему. Якщо поглянути ширше, можна побачити перекриття Мверії серед сусідів, сіл та кланів, а
якщо наблизитись – взаємозв’язок пулів зобов’язань окремих родин, що утворюють Мверію. Це ж
бачимо в природі, де кожна рослина і гриб мають власні мережі обміну, що перекриваються,
створюючи екосистему.
Практичні завдання:
Мапування зобов’язань: Використовуючи щоденник, поміркуйте про ваші формальні чи неформальні
зобов’язання. Розгляньте умови вашого консалтингового контракту або трудової угоди. Чи можуть ці
зобов’язання передаватися, і кому та коли?
Складіть список зобов’язань, зроблених за минулий тиждень (послуги, товари, обіцянки). Розподіліть
їх на «зобов’язання до майбутнього виконання» та «сертифікати виконаних дій».
Ваучери проти сертифікатів: Розгляньте проект з посадки дерев у вашому регіоні.
Створіть макет «ваучера» на майбутню посадку дерев. Що обіцяє ваучер, який період його дії, чи
можна його подарувати або продати?
Створіть макет «сертифіката» за посаджені дерева. Що буде написано на такому сертифікаті, чи
можна його вручати іншим, і чи надає він доступ до інших ресурсів або нагород?
Рольова гра зі створення пулів: Розгляньте чотири функції протоколу:
● кураторство,
● оцінку,
● обмеження та
● обмін,
і як вони стосуються вашого життя і ресурсів. Уявіть два окремі пули з різними ресурсами, рольова
гра допоможе зрозуміти, як ці системи вибудовують довіру та підтримують взаємини, і як можуть
поєднуватись ці пули.

Рефлексія 4: Протокольні вирази – Мова координації

Протоколи, які ми розглядали раніше, забезпечують, що взаємодія відбувається відповідно до
домовленостей, зберігаючи справедливість, ефективність та цілісність живої системи. Саме
протоколи підтримують простір для взаємодії. Вираз цих протоколів може набувати різних форм, які
ми можемо назвати мовами. Мова дозволяє учасникам змістовно взаємодіяти в межах ширшої
системи. У цьому розділі ми потренуємось помічати, як протоколи проявляються у різних
середовищах координації ресурсів.
Екосистеми
У першій рефлексії ми розглядали мікоризні мережі як переконливу природну модель, що демонструє
взаємозв’язок між протоколами та інфраструктурою мереж у координації ресурсів. Вибіркове
з’єднання грибів із сумісними рослинами-господарями є своєрідним процесом кураторства, в якому
вибираються конкретні ресурси чи навички для включення в систему. Гриби поглинають поживні
речовини, такі як фосфор і азот, із ґрунту, концентрують їх у спеціальних міхурцях і роблять
доступними для рослин. Це початкове забезпечення ресурсами нагадує посів, де гриби інвестують у
створення сприятливого середовища, яке реагує на сигнали рослин і сприяє їхньому зростанню та
здоров’ю. В цьому сенсі “посів” — це початкове забезпечення ресурсами.
Крім того, регулювання запасів поживних речовин і їхній обмін на основі сигналів рослин і внесків
грибів відображають функцію оцінки можливостей або обмеження ресурсів, що притаманне спільним
пулам ресурсів. Це оцінювання визначає здатність спільноти робити внески та отримувати користь із
ресурсного пулу. Наприклад, фермер, який вносить надлишок врожаю до спільного пулу, повинен
стежити, щоб цей пул не був перевантажений одним видом ресурсу, і щоб у ньому завжди було
достатньо для потреб інших.
Нарешті, динамічні обмінні курси між поживними речовинами, які змінюються залежно від їхньої
доступності та попиту, відповідають протоколу відносної оцінки, що призначає справедливу цінність
кожному ресурсу на основі його корисності для спільноти. Наприклад, одиниця праці у сільському
господарстві може розглядатися як рівноцінна одиниці матеріалів для будівництва будинку,
збалансовуючи внески і потреби.
Ці функції інтегровані в складну інфраструктуру, що складається з розгалуженої мережі гіфів, які є
складними каналами комунікації та дозволяють швидко реагувати на зворотний зв’язок і коригувати
розподіл ресурсів. Гіфи проникають у клітини коренів рослин, формуючи арбускули, де ефективно
обмінюються поживними речовинами, одночасно підтримуючи життєдіяльність грибів. Гриби
проявляють принципи управління ресурсами, які можна класифікувати як інфраструктуру сприяння.
Вони регулюють хімічні сигнали, які разом з гіфами забезпечують миттєву комунікацію та адаптивні
реакції на зміну умов навколишнього середовища.
Паразити екосистеми
Екосистеми розвинули складні механізми управління паразитами, інтегруючи їх у ширший життєвий
цикл. Паразити часто починають з експлуатації ресурсів, використовуючи можливості в системі. Хоча
їхній вплив може здаватися виключно шкідливим, вони відіграють критично важливу роль у підтримці
екологічного балансу. Контролюючи популяції господарів, паразити запобігають надмірному
зростанню чисельності певних видів і дозволяють ресурсам розподілятися більш рівномірно серед
інших мешканців екосистеми. Такий відбірний тиск стимулює коеволюцію, змушуючи як паразитів, так
і їхніх господарів пристосовуватися та ставати стійкішими з часом.
У багатьох випадках паразити опосередковано сприяють кругообігу поживних речовин, розкладаючи й
перерозподіляючи ресурси, які могли б залишатися заблокованими всередині їхніх господарів. Згодом
деякі паразити переходять до симбіотичних відносин, настільки глибоко інтегруючись у систему, що
починають сприяти її загальній стабільності. Наприклад, деякі паразити захищають ресурси, які вони
експлуатують, від інших загарбників, забезпечуючи виживання свого господаря—а отже, і власне
виживання. Така взаємна культивація та захист системи може перетворити початково
експлуататорські відносини на співпрацю.
Паразити також відіграють ключову роль у харчових ланцюгах, будучи як здобиччю для хижаків, так і
самими хижаками, що зв’язує харчові мережі й сприяє складності та стійкості екосистем. У деяких
випадках їхній вплив може формувати цілі середовища, що надає їм статус «екосистемних
інженерів». Далеко не просто руйнівники, паразити є невід’ємною частиною складного танцю життя,
підкреслюючи адаптивність та взаємозалежність живих систем.
“Природа не бере з нас жодної плати. Вона дає нам усе безкоштовно.
Єдине, що вона просить у відповідь — це щоб ми її захищали.” — Дові Кобенава
Яномамо, лідер спільнот Яномамі в Бразилії.
Паразити вчать нас, що навіть найбільш експлуататорські відносини можуть еволюціонувати у
симбіотичні партнерства, де взаємна користь витісняє конфлікт. Однак така трансформація вимагає
зміни парадигми: від сприйняття ресурсів як об’єкта для видобутку до усвідомлення своєї ролі як
невід’ємної частини систем, від яких ми залежимо. Як нагадує Дові Кобенава Яномамо, природа дає
нам усе, але очікує, що ми її оберігатимемо.
Приклад взаємовідносин народу Ваата зі слонами демонструє цю еволюцію. Те, що могло початися
як паразитична взаємодія — отримання вигоди від слонів — переросло у глибоку взаємозалежність,
де Ваата усвідомили себе частиною світу слонів. Для порівняння, давньоримська еліта, можливо, не
змогла усвідомити свого зв’язку з людьми, яких вона вважала просто «селянством» і «рабами». Це
призвело до формування системи експлуатації, а не опікунства.
Сьогодні власники більшої частини світового капіталу повторюють ту ж помилку. Замість того, щоб
будувати відносини турботи та взаємодопомоги з працівниками та громадами, багато хто розглядає їх
як ресурси, які можна експлуатувати, замінювати чи відкидати. Така централізація влади та контролю
сприяє безконтрольному вилученню ресурсів і руйнує функції, притаманні живим системам —
перешкоджаючи нашій здатності безпосередньо взаємодіяти, створювати спільні ресурси та
зміцнювати здоров’я наших екосистем і суспільства.
Сучасні приклади, такі як криміналізація обміну насінням у Кенії під тиском корпоративного лобі,
демонструють, як централізовані сили обмежують природну людську здатність до прямого обміну,
створення спільних ресурсів та розвитку громад. Подібно до того, як екологічні механізми пропонують
натхнення для досягнення балансу та сталого розвитку, відновлення цих практик, відібраних
унаслідок централізованих експлуататорських систем, є критично важливим для створення
справедливих та життєздатних соціальних систем.
Опікунство — це не домінування, а усвідомлення своєї приналежності до цілісної системи та турбота
про її збереження та процвітання.
Соціальні системи
Досліджуючи протосоціальні протоколи та інфраструктуру, у другій рефлексії ми розглянули систему
Мверія, яку практикують спільноти Міджікенда на узбережжі Кенії. Об’єднуючи свої зобов’язання
щодо праці та ресурсів, члени громади можуть здійснювати масштабні проєкти за короткий час, що
було б важко або неможливо виконати поодинці. Це може бути будівництво будинків, обробіток полів
чи управління спільними землями.
Приклади практичного застосування Мверії включають:
1. Сільське господарство — фермери допомагають один одному з посадкою, збором врожаю або
іншими трудомісткими завданнями.
2. Домашній догляд — батьки почергово доглядають дітей, що дозволяє їм знаходити час для
інших справ (це також поширюється на догляд за худобою).
3. Громадські проєкти — члени спільноти організовують роботу з будівництва центрів, підтримки
спільних просторів чи проведення заходів.
Ці традиції включають усі чотири функції протоколу:
● Курація — визначення, хто може користуватися ресурсами спільноти.
● Оцінка вартості — визначення справедливого співвідношення внесків.
● Обмеження та оцінка можливостей — уникнення перенавантаження та надмірної пропозиції
ресурсів.
● Обмін — організація розрахунків та обміну зобов’язаннями.
Розум Кая
Розуміння цих протоколів полегшує їхню реплікацію (загальний процес створення копій або точного
самовідтворення) та застосування у більших громадах. Однак як зробити це без ризику повторення
експлуататорських моделей? У Кенії відповідь на це питання криється в традиції Доме — системі
зборів біля вогню, де обговорюються угоди, ритуали та культурні норми.
Типовий порядок денний Доме включає:
● Спільні співи та танці
● Відвідування священного лісу
● Приготування їжі
● Казки, навчальні пісні, плетіння, спілкування
● Серйозні обговорення, врегулювання суперечок і планування Мверії
● Нічні ритуали, що можуть тривати до світанку
Доме виконує ті ж функції, що і Мверія, але на рівні управління громадою, забезпечуючи:
● Операції — організацію ресурсів.
● Координацію — справедливий розподіл роботи.
● Контроль — нагляд за дотриманням домовленостей.
● Колективний інтелект — адаптацію до зовнішніх викликів.
● Стратегічне планування — довгостроковий розвиток громади.
Мверія та Доме разом, як серце і розум, підтримують Кая — живу систему, що забезпечує сталий
розвиток громади.
Практичні завдання:
Ведіть записи:
Шануйте та осмислюйте ваші спостереження й інсайти. Ведіть журнал! У вашому журналі
занотовуйте, що ви спостерігаєте, які відчуття це викликає, і що ви навчаєтесь у природи щодо
координації ресурсів. Ваш журнал буде корисним упродовж всього курсу.
«Пам’ятайте, що єдина відмінність між байдикуванням і наукою – це ведення записів».
— Адам Севідж
Виберіть місце для спостереження:
Відвідайте природну місцевіст — парк, сад чи навіть затишний куточок вашого району. Ходіть туди
якомога частіше і спостерігайте за тим, як він змінюється. Звертайте увагу на запахи, кольори,
текстури та взаємодію між різними елементами. Де є вода? Чим займаються комахи? Які істоти
харчуються чи ховаються там? Який вплив сонця? Що змінюється з року в рік?
Виявлення патернів:
Уявіть, як кожен елемент сприяє цілісності. Чи бачите ви закономірності або цикли? Як би виглядало,
якби ваша спільнота, родина чи суспільство слідували схожим патернам? (Можливо, ви вже
помічаєте деякі з цих патернів?)
Спостерігайте протягом часу:
Поверніться до цього місця у різні сезони. Спостерігайте за мінливими взаємовідносинами між
рослинами, тваринами і навколишнім середовищем. Зверніть увагу, як життя пристосовується до
змінних умов.
Природа досконало володіє мистецтвом стійкості завдяки циклам, взаємовідносинам та співпраці.
Якщо ми почнемо сприймати наші спільноти як екосистеми, то зможемо вийти за межі дефіциту й
конкуренції, створюючи системи, які дозволять усім процвітати. А що, якщо ми спроєктуємо економіку
такою ж стійкою та взаємопов’язаною, як сама природа?
Рефлексія 4(А): Про еволюцію грошових систем
Соціальні паразити
Можливість людини або сім’ї паразитувати, витягуючи великі обсяги ресурсів із загального фонду
села або клану, обмежена одним циклом Мверія. Якщо вас підтримала спільнота, але протягом цілого
сезону ви не допомогли нікому іншому, то в наступному циклі ви не отримаєте допомогу. Подібно до
біологічних обмежень екосистем, у такому середовищі дуже важко постійно витягувати ресурси із
загального фонду, так само як гарбуз не може рости нескінченно.
На жаль, слід визнати, що будь-які природні обмеження паразитичної поведінки були порушені знову і
знову. Давні міджікенда змогли уникнути воєнних племен Галана на півночі і знайти прихисток у лісах
протягом століть, але зрештою більшість соціальних систем Мверія знову були демонтовані
колоніальними експлуататорськими силами. Що, якщо сама наша здатність формувати нові зв’язки і
спільні ресурси піддається загрозі, а всі наші обміни спрямовані на живлення певної
експлуататорської системи — наче гігантського гарбуза?
Куди ми можемо втекти сьогодні?
Див. Модель життєздатної системи Стаффорда Біра: Viable System Model.
Централізація та експлуатація
Уявіть, що ви архітектор і проєктуєте будинок. Щоб побудувати щось міцне, ви покладаєтесь на
фундаментальні принципи, такі як розуміння взаємодії сил (фізика) і розподіл ваги (геометрія). Ці
принципи діють незалежно від того, чи будинок буде міцним, чи зруйнується. Добре збудований
будинок демонструє ефективне застосування цих принципів, тоді як руйнування будинку показує, що
відбувається, коли їх не дотримуються. Самі правила залишаються незмінними — відмінність полягає
у тому, як їх застосовують.
Аналогічно, ми можемо спостерігати системи, які успішно функціонують завдяки певним принципам, а
також ті, що руйнуються, або демонструють раковий ріст через неправильне застосування цих же
принципів. Давайте розглянемо один із прикладів того, де ці принципи зазнали збою. Є багато
моментів, які можна взяти за основу, але почнемо з традиції координації ресурсів у давньому Римі,
яка дала нам саме поняття “гроші”.
Зростання монетарних систем, як у Римській імперії, де монети використовувалися для примусового
оподаткування, у багатьох випадках призводило до централізованої та експлуататорської координації
ресурсів панівним класом. Спадщина цих традицій продовжилась у колоніальних податкових
системах, які накладалися на спільноти, вилучаючи ресурси без надання рівноцінних вигод та
насильницьки руйнуючи давні кооперативні практики, такі як Мверія і Доме.
Якби давні римляни були живі сьогодні, вони, ймовірно, впізнали б риси своїх традицій у сучасному
використанні грошей. Національні валюти, випущені централізованими органами влади і прикрашені
написами на кшталт “In God We Trust”, досі наділяють державу майже божественною владою збирати
податки.
Цей напис можна побачити на американському доларі.
Зростаючи в суспільстві, де домінує грошова система і залежність від державних грошей, ми часто
сприймаємо гроші як єдиний спосіб координації ресурсів. Оскільки наша увага настільки зосереджена
на грошах (особливо державних валютах), варто розглянути класично приписані (але водночас
оманливі та вузькі) функції грошей: збереження вартості, одиниця обліку та засіб обміну, і те, як ці
функції проявляються у спільних ресурсних мережах.
Збереження вартості
У грошових системах збереження вартості передбачає обмеження доступу до цінних ресурсів через
випуск токенів, які надають їхнім власникам права на ці блага. Ці токени часто сприймаються як такі,
що мають внутрішню вартість або гарантують безпеку на майбутнє. У спільному фонді ця функція
реалізується через можливість зберігати та пам’ятати цінні ресурси, а також через зобов’язання щодо
них. Замість фізичних або цифрових грошей у спільному фонді зберігається набір домовленостей, що
відображають колективні наміри та ресурси групи.
Одиниця обліку
Коли ми кажемо “долар вартий долара”, ми звертаємося до явища, яке часто ігнорують економісти:
гроші як тавтологія. Тобто долар вважається рівноцінним долару лише тому, що емітент заявляє про
це, а всі інші дотримуються цієї конвенції.
У системі спільного фонду одиниця обліку не обов’язково “один долар”; натомість цінність
визначається конкретними ресурсами у фонді та їхніми взаєминами між собою. Наприклад:
● 1 година столярних робіт = 2 в’язки дров
● 1 кошик продуктів = 30 хвилин репетиторства
Ці відносні ціни можуть змінюватися з часом залежно від появи нових ресурсів або сезонних потреб
громади.
Засіб обміну
У традиційних грошових системах засіб обміну — це фізичний або цифровий носій (монета чи
банкнота), що використовується для представлення товарів та послуг. Натомість у спільному фонді
обмін відбувається через систему взаємних зобов’язань та угод, що усуває необхідність в єдиному
посередницькому об’єкті.
Централізація грошових систем та втрата локальної автономії
Світове домінування монетарних систем відбулося через централізацію та примус до використання
лише кількох ключових валют, головною з яких є американський долар. Будь-хто, хто бажає брати
участь у міжнародній торгівлі, змушений використовувати цю валюту або конвертувати свої кошти в
неї. Це створює систему залежності, де малим громадам та країнам важко розвивати власні
альтернативи.
Централізація монетарної системи не є випадковим явищем, а закономірним наслідком структури, що
винагороджує концентрацію влади і карає тих, хто намагається зберегти незалежність.
Від розуміння цих механізмів залежить наша здатність розвивати альтернативні системи, які
сприятимуть автономії громад та збереженню ресурсів у їхніх руках.
Практичні завдання:
Ви паразит?
Ми всі є паразитами з певної точки зору. У яких стосунках та екосистемах ви берете більше, ніж
віддаєте? Подумайте про роль паразитів в екосистемах та їхній потенціал перетворитися на
симбіотичних партнерів. Які уроки людські економічні системи можуть винести з цієї трансформації
щодо управління експлуататорськими відносинами та сприяння взаємній вигоді?
Коли певна централізація є корисною, а коли шкідливою?
Як ваші індивідуальні рішення відображають наміри всього організму, що складається з живих клітин і
організмів? Як ваші індивідуальні рішення відображають наміри інших людей, наприклад, вашої
родини? Поміркуйте, як системи можуть обмежувати доступ до ресурсів і перешкоджати створенню
альтернативних пулів. Коли наша здатність об’єднувати зобов’язання в децентралізований спосіб
може забезпечити більш справедливу та стійку альтернативу, а коли це може призвести до проблем?
Яка різниця між здоровим стюардом і паразитом?
Управління екосистемами та соціальними системами часто передбачає підтримку балансу та
забезпечення сталого розподілу ресурсів. Як, на вашу думку, протоколи Mweria і Dhome втілюють ці
обов’язки, і як їх можна застосувати у вашому житті?

Рефлексія 5: Цифрові екосистеми

Ми вже бачили, що ті самі протоколи взаємодії, які існують у природних екосистемах та древніх
соціальних системах, зберігаються і в сучасних централізованих мережах координації ресурсів.
Основна відмінність полягає в тому, що значна частина людства втратила здатність спільно
використовувати ресурси і змушена залежати від експлуататорських централізованих пулів та систем
доступу, зокрема грошей. Децентралізовані технології вже розпочали і продовжують бунт проти цієї
залежності.
Цифровий вимір перехресного запилення та обміну цінностями знаходиться на передовій цього
спротиву централізованому контролю. У цій рефлексії ми зануримося у цифрові простори та
обговоримо надії й стратегії, які пропонує нам ґрунтовна економіка (Grassroots Economics) для
мирного подолання сучасної масової централізації.
Спільний доступ до знань: основа цифрової екосистеми
Перш ніж іти далі, варто зупинитися і визначити поняття «спільного доступу до знань» (knowledge
commons). Це термін, який описує нематеріальні загальні ресурси: мережу пулів цінної інформації,
зобов’язань, історій і наукових знань. У сучасному контексті він також охоплює програмне
забезпечення, яке люди можуть використовувати, вивчати і вдосконалювати. Ці загальні знання
зберігаються в нашій пам’яті, в письмових матеріалах і дедалі частіше — у цифрових пристроях.
Розвиток цього простору знань і запобігання централізації та корупції є надзвичайно важливим і
водночас складним завданням. Щойно ми стаємо залежними від централізованих цифрових систем,
ми втрачаємо свободу створювати і отримувати доступ до цих знань без посередництва
контрольованих та, часто, експлуататорських точок доступу, які називаються «вузькими місцями» або
чокпойнтами (choke points – це місце, пункт перевірки або етап, де фіксується виконання
певного завдання).
Цифровий колоніалізм: контроль та обмеження доступу
У цифровій сфері вузькі місця виникають так само, як і механізми централізованого контролю в
колоніальних системах. Великі пропрієтарні (закриті) платформи, що належать кільком корпораціям,
функціонують, як укріплені порти, в які можуть заходити лише обрані кораблі.
Методи обмеження здатності людей обмінюватися ресурсами та створювати спільні пули є
класичними колоніальними методами:
● Імперські монетарні системи
● Примусова централізація
● Видобування ресурсів (екстракція)
● Системи освіти, які не навчають дітей, як їхні предки співпрацювали
Алгоритми пошукових систем контролюють, що саме ми бачимо на наших екранах, відправляючи
частину контенту у забуття. Державна цензура може повністю заблокувати або відфільтрувати цілі
вебсайти, нагадуючи дії колоніальних імперій, які обмежували свободу слова і пересування.
Ліцензійні вимоги створюють дорогі бар’єри для входу в цифрову економіку, виключаючи тих, хто не
може дозволити собі відповідати цим нормам — так само, як у минулому лише певні купці
отримували дозвіл на торгівлю. Вимоги щодо локалізації даних, модерації контенту та
відповідальності платформ можуть служити сучасними засобами обмеження, формуючи
інформаційні потоки на користь великих гравців та обмежуючи голоси незалежних чи локальних
спільнот.
Зрештою, всі ці механізми формують залежність від невеликої групи цифрових «брамників»,
відтворюючи ті ж патерни централізованого контролю та видобутку ресурсів, що століттями
підтримували імперські монополії.
“Блокчейн – це не про усунення довіри, це про розподіл довіри.” — Віталій Бутерін
Децентралізовані технології як альтернатива
Попри надзвичайну залежність людства від централізованих цифрових технологій, є можливість
перехопити або зламати систему, впроваджуючи механізми спільного користування
ресурсами через відкриті децентралізовані системи.
Ця екосистема програмного та апаратного забезпечення може надати цифрову інфраструктуру для
відновлення механізмів спільного управління ресурсами. Одним із ключових елементів є реєстри
зобов’язань (ledgers) або бази даних, які працюють як колективна пам’ять та системи обліку.
Розподілена реєстрова технологія (DLT) — це аналог цифрового нотатника, розподіленого між
багатьма комп’ютерами (вузлами), кожен із яких зберігає копію. У Grassroots Economics ми
розробляємо і використовуємо такі системи для створення автономних, розподілених реєстрів, які
дають змогу локальним спільнотам керувати власними ресурсами.
Ці технології дозволяють імітувати та розширювати традиційні системи пам’яті людських спільнот.
Як працюють децентралізовані реєстри?
1. Прозорість та незмінність записів
Усі взаємодії записуються відкрито та незмінно, що формує довіру серед учасників.
Традиційно в африканських спільнотах Mweria довіра будувалася через очні зустрічі та
комунальні практики. Децентралізовані реєстри імітують це, роблячи всі зобов’язання та
взаємодії доступними для перевірки.
2. Захист від шахрайства
Кожна транзакція перевіряється мережею вузлів, що запобігає маніпуляціям і підробкам.
3. Смарт-контракти
Це програмовані угоди, які автоматично виконуються без посередників. Вони зменшують
адміністративне навантаження та дозволяють масштабувати систему.
4. Інтеграція цифрових ресурсів і традиційних практик
Ці системи можуть об’єднувати різні типи зобов’язань і активів, наприклад, сертифікати,
цифрові ваучери або стабільні криптовалюти, створюючи широку мережу ресурсної
координації.
5. Стійкість до збоїв
У централізованих системах вихід з ладу одного сервера може зупинити всю мережу. У
розподілених системах, якщо один комп’ютер вимкнеться, мережа продовжить працювати. Це
нагадує стратегії виживання екосистем, де різноманітність і децентралізація покращують
стійкість.
“Блокчейн дозволяє створити простір для узгоджених рішень, що включає пам’ять,
автентифікацію та виконання угод.”
Висновок
Децентралізовані технології надають нам цифрову основу для автономного самоуправління
ресурсами, зменшуючи залежність від централізованих монополій. Це дає змогу спільнотам
створювати власні механізми обміну, підтримувати прозорість і захищатися від зовнішнього контролю.
Розвиток цієї екосистеми може відіграти ключову роль у створенні більш стійкої та справедливої
цифрової економіки.
Навігація у великих мережах
Ми можемо уявити собі економіку, в якій окремі люди, підприємства та спільноти можуть випускати
зобов’язання, які приймаються в рамках пулів зобов’язань, надаючи їм кредит, який можна широко
використовувати. Це можливо завдяки розгалуженій мережі взаємопов’язаних і довірених пулів, які
перетворюють індивідуальні обіцянки на щось підтримане значно ширшою спільнотою.
Чим більше ми хочемо взаємодіяти та переміщуватися між великими системами, тим більше нам
потрібно допомоги у навігації через цю величезну мережу пулів. Це завдання подібне до організації
масштабного, динамічного ярмарку обміну, де учасники мають конкретні “хочу” і “пропоную” списки.
Мета полягає у забезпеченні максимально можливої кількості вигідних обмінів у межах мережі,
дотримуючись при цьому цінностей і принципів.
Роль алгоритмів та штучного інтелекту у навігації економікою пулів
Штучний інтелект (ШІ) та алгоритми можуть виконувати роль просунутих посередників, зіставляючи
запити з пропозиціями, використовуючи мережу пулів для задоволення потреб. Вони можуть
застосовувати ітеративні методи, постійно вдосконалюючи алгоритми співставлення обмінів,
оптимізуючи кількість успішних угод, надаючи пріоритет місцевим транзакціям і підтримуючи
екологічну та соціальну сталість.
Щоб такі інструменти працювали без примусу і без централізованої експлуатації, самі алгоритми
повинні бути децентралізованими, адаптивними та здатними реагувати на зміни ліквідності і оцінки
активів у пулах. Надійність та прозорість цих сервісів є критично важливими: учасники повинні мати
впевненість у справедливості та безпеці системи.
Децентралізовані технології та принципи економіки спільнот (grassroots economics) об’єднуються у
цих розробках, щоб створити ефективніші та більш інклюзивні економічні системи. Завдяки цьому,
глобальна, взаємопов’язана мережа локальних пулів зможе підтримувати баланс та максимально
використовувати можливості обміну, одночасно зміцнюючи здоров’я екосистем та місцевих громад.
Такий підхід називають “космо-локалізмом” (cosmo-localism – це соціально-економічна модель, що
об’єднує глобальні знання з локальним виробництвом за принципом «все, що є легким (інформація),
є глобальним, а все, що є важким (матеріальні речі), є локальним».)
“Читайте роботи Мішеля Бауенса про космолокалізм:
Cosmo-Localism – P2P Foundation”
Технологічний суверенітет та загроза централізації навіть у децентралізованих
системах
Цифрові децентралізовані технології зараз зламують глобальну фінансову систему, дозволяючи нам
створювати власні шляхи взаємодії та уникати централізованих експлуататорських структур. Однак,
ці системи також можуть стати централізованими та експлуататорськими, якщо люди, що їх
використовують, не залучені до їхнього дизайну, розвитку та підтримки.
Технологічний суверенітет (tech sovereignty)
Переміщення цифрових технологій у руки самих користувачів називається технологічним
суверенітетом. Це повинно бути ключовою темою для будь-якого обговорення економіки спільнот.
Адже якщо лише одна організація розробляє, підтримує та адмініструє систему, вона стає системним
ризиком.
“Тому, хоча Grassroots Economics керує Sarafu.Network, важливо, щоб ця мережа була
лише одним із багатьох вузлів по всьому світу.”
Щоб мінімізувати ці ризики, необхідно навчати людей керувати власними технологіями, а також
створювати резервні варіанти, включаючи аналогові системи та паперові реєстри.
Використання паперових реєстрів поруч із цифровими технологіями
Хоча блокчейн і мобільні додатки значно покращують можливість обліку, об’єднання та обміну
зобов’язаннями, не всім потрібно чи можливо керувати власною цифровою інфраструктурою.
Прості паперові реєстри та колективний облік можуть бути настільки ж ефективними для менших
пулів. Як буде показано у другій частині дослідження, ключовими є прозорість і довіра, а не
технологічна складність.
Спільноти можуть обирати інструменти, які їм найкраще підходять, не боячись, що “низькі
технології” є менш ефективними.
Насправді багато груп вважають аналогові методи більш зрозумілими, доступними та
безпечними.
Можливості для застосування (Use Cases)
Хоча було згадано ризики залежності від цифрових технологій, варто визнати, що більшість людей
вже глибоко залежать від сучасних цифрових фінансових систем, таких як банківські картки чи
мобільні платежі.
Розглянемо кілька прикладів того, як принципи економіки спільнот можуть допомогти
використовувати сучасні цифрові фінансові системи для мирного переходу до симбіозу (спільного
використання ресурсів).
Автоматизовані системи обміну: приклад торгових автоматів (Vending
Machines)
Розглянемо ситуацію, коли хтось надає послугу та очікує отримати за неї національну валюту. Це
схоже на торговий автомат, у якому людина вкладає гроші, щоб отримати продукт.
Але у цьому випадку людина вносить послугу у систему та запитує за неї гроші.
Приклад: школа Джоан
Джоан керує невеликою школою та хоче продавати абонементи на свої освітні послуги. Вона створює
ваучер (A) на 1 долар США, який можна використати для оплати навчання.
1. Джоан розміщує чотири ваучери (A) у пулі та дозволяє будь-кому обміняти їх на 4 USD (Рис.
13а).
Рисунок 13a. Заповнення торговельного автомата ваучерами
2. Будь-хто може внести 4 USD у пул і отримати чотири ваучери (A), що еквівалентні 4 USD
навчальних послуг.
3. Загальна вартість пулу не змінюється (4 USD), лише відбувається перехід від ваучерів до
грошей.
Це працює як автомат з продажу послуг, що дозволяє фінансувати виробництво наперед.
Чому це важливо?
Цей підхід можна застосувати не лише для освіти, а й для:
● Абонементів на місцеві фермерські продукти
● Підписок у спортивному клубі
● Квитків на громадський транспорт
● Подарункових карток
● Поповнення мобільного рахунку
На відміну від традиційного методу оплати за наступний семестр навчання, ця система є цифровою
та доступною онлайн. Будь-хто, хто має USD, може купити або обміняти ваучери на навчання, навіть
якщо він не є безпосереднім клієнтом школи.
Це створює ринок взаємопов’язаних пулів зобов’язань, які можна масштабувати у різних
секторах економіки.
Висновок
Модель пулів зобов’язань і цифрових ваучерів пропонує альтернативу традиційним грошовим
операціям, створюючи ефективну та взаємозалежну економіку, яка підтримує спільноти та локальні
екосистеми.
Заставні ресурси (Collateralized Resources)
У попередньому прикладі може здатися, що існує значний ризик. Що станеться, якщо Джоан не
прийме назад свої ваучери або її викладання виявиться нижчої якості, ніж обіцяно? Хоча такі питання
можуть вирішуватися через договірне право або юридичні механізми спільноти, ці процеси зазвичай
складні та дорогі. Щоб збільшити довіру своїх клієнтів, Джоан додає додаткові ресурси у свій пул,
створюючи заставний механізм.
Збільшення ліквідності пулу
Припустимо, що Джоан також володіє зобов’язаннями (B) та (C), які є підписками на освітні послуги в
інших місцевих школах. Вона додає до пулу два (B) і два (C) ваучери, разом із чотирма своїми
ваучерами (A). Рис. 14a. Додавання заставних ваучерів до пулу Джоан:
Рисунок 14a. Додавання ваучерів до пулу Джоан
У цьому пулі тепер є ваучери (A), (B) і (C), які представляють зобов’язання різних шкіл або
вчителів. Вони можуть бути обміняні на ваучери Джоан або USD.
Обмеження ресурсів в пулі (до 4 одиниць кожного) означає, що будь-хто, хто має (B), не зможе
вилучити більше (B), якщо їх вже є 4 у пулі. Це механізм контролю доступу до кредиту та зниження
ризиків.
Обмін заставних ваучерів (Рис. 14b)
Рисунок 14b. Обмін доларів США на ваучери
Користувач може внести 4 USD у пул і отримати 4 (A) ваучери.
Обмін ваучерів (Рис. 14c.)
Рисунок 14c. Обмін ваучерами
Якщо користувач більше не хоче ваучери (A), він може обміняти їх на 2 (B) і 2 (C).
Обмін ваучерів на USD (Рис. 14d.)
Рисунок 14d. Обмін ваучерів на долари США
Якщо Джейн (яка випускає ваучери C, бо керує іншою школою) вирішує обміняти 4(C) ваучери
на 4 USD, вона отримує доступ до кредиту через пул.
Ця модель знижує залежність від національних валют, оскільки будь-хто, хто має A, B або C, може
обмінювати їх між собою без потреби у USD.
Щоб додатково захистити пул, транзакційні комісії (у вигляді відсотків від обміну A, B, C або USD)
можуть формувати страховий фонд для компенсації випадків, коли певні ваучери стають недійсними.
Кооперативне управління пулом (Cooperative Ownership)
Одна з проблем моделі “торгового автомата” (де кожен самостійно створює свої ваучери) — вона
залежить від індивідуальних рішень.
А тепер уявімо, що засновник пулу сам не має своїх ваучерів, а хоче створити платформу, яка
дозволяє іншим обмінювати певні ресурси. Це схоже на біржу, де можна торгувати зобов’язаннями.
Приклад:
● Джоан може передати права управління пулом іншим школам, наприклад, Джейн та Бобу.
● Вони зможуть голосувати за параметри пулу.
● Найпростіший варіант — багатопідписний гаманець, де будь-які зміни потребують підпису всіх
трьох учасників (або 2 із 3).
Ця модель допомагає уникнути централізації та монополізації пулу. Якщо в пулі є комісії за обмін,
вони можуть розподілятися між усіма власниками пулу або йти у страховий фонд.
Один із найкращих способів створити страховий фонд — запровадити податок на використання
пулів та “податок на накопичення” (hoarding tax).
Це відомо як демередж (demurrage – штраф або плата, яку нараховують судноплавні лінії чи
порти за зберігання контейнера чи вантажу на території термінала понад встановлений
безоплатний період ) або податок Гезеля (Gesell tax -це збір на зберігання готівкових або
безготівкових грошей, який поступово зменшує їхню номінальну вартість, якщо їх не
витрачають або не інвестують), при якому зобов’язання мають термін дії.
Системи обміну взаємних послуг (Mutual Service Exchanges)
Економіка пулів Grassroots Economics базується на традиціях взаємного обслуговування (ROLA),
таких як Mweria (африканська практика взаємодопомоги).
Цифрові варіанти традиційних практик
● Одна людина може викликати зобов’язання спільноти та зобов’язатися надати власні послуги
згодом.
● Спеціальний комітет із старійшин або лідерів групи може керувати обмеженнями, ресурсами
та їх вартістю.
● У таких системах праця не обов’язково прирівнюється до USD.
● Можливе поєднання оплачуваної праці та взаємних зобов’язань.
Це створює економічну модель, де різні групи взаємодіють через спільні пули,
об’єднуючи зобов’язання без використання грошей.
Ісламські ендавменти та загальні пули (Pooled Islamic Endowments)
Координація ресурсів існувала ще до формальних релігій, адже це базова людська стратегія
виживання.
Тому різні релігійні спільноти природно впроваджують такі практики у свої економічні моделі.
Приклад: Резилентні спільнотні ВАКФи (Resilient Community Waqfs) у Кенії
Доктор АбдулХакім Майна застосовує принципи ісламських фінансів до цифрових пулів зобов’язань у
Sarafu.Network.
● ВАКФ (Waqf) — це ендавмент (фонд пожертв), який підтримує громаду та зберігається у часі.
● АбдулХакім вносить стабільні монети USD у пул, відкриваючи кредитний доступ для надійних
місцевих торговців.
● Торговці можуть обмінювати власні ваучери (наприклад, товари з магазину) на ці кошти.
“Він вірить у “терплячий капітал”, тобто позичальники можуть прострочити виплату
без переслідувань, але заохочуються до погашення, оскільки це підвищує їхній
кредитний ліміт та репутацію.”
Ці торговці потім видають аналогічні безвідсоткові позики своїм клієнтам, створюючи каскадні
(накладаючі) пули.
Це розв’язує проблему нестачі готівки в громадах та забезпечує доступ до необхідних ресурсів.
Як ВАКФ обходить потребу у національній валюті
Якщо Катана має кредит у пулі, а Аміна має борг у тому ж пулі, Катана може обміняти свої
зобов’язання з Аміною.
Це дозволяє Аміна погасити свій борг, просто приймаючи власні ваучери як плату від Катани.
Таким чином, пул підтримує баланс між кредитом і боргами, що дозволяє учасникам взаємно
очищати свої зобов’язання без використання фіатних грошей.
Висновок
Ці цифрові інструменти дозволяють інтегрувати давні моделі співпраці у сучасний світ.
Вони допомагають забезпечити прозорість, довіру та взаємодію між громадами, формуючи
альтернативу традиційним фінансовим системам.
Практичні завдання:
Придумайте ще кілька прикладів того, як цифрові системи дають людям можливість зв’язуватися з
національною валютою та один з одним у спосіб, що забезпечує стійкість без національної валюти.
Які небезпеки і пастки несе в собі залежність від цифрових систем і як їх можна подолати?
Як можна використовувати ті ж самі протоколи і з’єднуватися без цифрових систем?

Рефлексія 6: Шлях вперед

Історія про магічний суп із монет
Колись давно мандрівник забрів до села, спустошеного війною і майже доведеного до голоду. Люди
берегли останні крихти їжі, ніхто не наважувався поділитися навіть дрібницею. Коли незнайомець
стукав у двері, кожен бурмотів у відповідь:
“У нас більше немає їжі. Ми не переживемо зиму, якщо будемо щось віддавати!”
“Не біда”, — сказав мандрівник з широкою усмішкою. “Я можу приготувати найсмачніший суп із монет.
Все, що мені потрібно, — це казан і вогонь.”
Селяни, хоча й скептично налаштовані, все ж вирішили подивитися, що він має на увазі. Вони
розпалили маленьке багаття на площі і поставили зверху старий побитий казан.
Незнайомець засунув руку в кишеню і витягнув жменю блискучих монет.
Жінка, що стояла поруч, скривилася:
“У нас ледь залишилося цибулі, навіть для себе. Ми не будемо нічого продавати — гроші не можна
їсти!” — різко відповіла вона.
“Це легко виправити,” — сказав незнайомець. “Ось, візьми ці монети. В обмін мені потрібна трохи
цибулі, щоб почати варити суп. Коли він буде готовий, принеси ці монети назад, і ти отримаєш повну
миску гарячого супу.”
Жінка, зацікавившись можливістю отримати повноцінну страву, обміняла свої цибулини на монети.
Вони впали в казан, почали смажитися і карамелізуватися до ідеальної золотистості.
Незабаром другий селянин, привернутий ароматом, що наповнив площу, підійшов ближче.
“Маєш щось додати?” — запитав незнайомець, простягаючи ще одну монету. “Може, моркву?
Селеру? Щіпку солі?”
Другий селянин схопив монету, збігав додому і повернувся з морквою. Третій, побачивши інших,
приніс селеру. Хтось навіть знайшов трохи курятини. Один за одним вони обмінювали свої запаси на
монети і кидали овочі та шматочки м’яса в казан.
Незабаром суп закипів, перетворюючись на духмяну, ситну страву. Селяни почали шикуватися в
чергу, міцно стискаючи монети, які тепер стали для них пропуском на святкову трапезу.
Нарешті, суп був готовий—сповнений смаку, тепла і поживності. Люди підходили до незнайомця,
віддавали йому монети, і він наливав їм миски гарячого супу. Діти усміхалися, голосно сміючись, а
село вперше за довгий час ожило.
Незнайомець також ситно поїв, після чого зібрав свої монети і приготувався йти.
“Зачекай!” — вигукнув один із селян. “Як ми зможемо знову приготувати суп із монет, якщо ти
забереш монети?”
Незнайомець підморгнув.
“Вам більше не потрібні мої монети.”
Перш ніж хтось встиг поставити більше запитань, він нахилив капелюха, ступив на дорогу і зник за
горизонтом.
Роздуми: Що ми можемо взяти з цієї історії?
Я часто стикаюся з ситуаціями, коли люди кажуть:
“Це все звучить чудово, але це працює лише там, де є довіра між людьми. У нас так не вийде.”
Коли ти садиш сад у пустелі, ти повинен принести з собою насіння — саме воно визначає, що зросте.
Ця історія про магічний суп із монет є більш глибокою версією старої притчі про “Кам’яний суп”, де
голодні подорожні переконують мешканців села поділитися їжею, щоб разом створити смачну страву.
Але зверніть увагу: у нашій історії незнайомець не просто спонукає людей ділитися. Він створює
спільний пул ресурсів — і робить це, перш за все, через свою обіцянку.
Монети тут виконують лише одну функцію—фіксують взаємні зобов’язання в публічно доступний
спосіб. Незнайомець першим “посадив зерно” у спільному пулі, оголосивши, що приготує суп і
роздасть його. Коли селяни приймали монету, вони приймали й його зобов’язання. Вони також
додавали свої власні зобов’язання у відповідь. Взаємний кредит між ними створювався поступово.
Коли вони поверталися з інгредієнтами, вони зберігали кредит у вигляді монет, які згодом обміняли на
готову страву. Таким чином, борг незнайомця було ліквідовано.
Ця здатність окремих людей створювати спільні пули ресурсів — важлива частина нашої культурної
спадщини.
Уявіть світ, де спільноти більше не залежать від віддалених та експлуататорських
економічних систем, а процвітають завдяки мережам взаємних ресурсів і зобов’язань.
Це не фантазія — це вже відбувається. Я бачив це в Уганді та Кенії, де сільські фермери, міські
підприємці та навіть табори біженців змогли створити еквівалент мільярдів доларів у товарах та
послугах без жодної грошової операції. Вони використовували спільні пули взаємних зобов’язань, як
це робили їхні предки.
Стародавні системи, які об’єднували суспільство на рівні серця та розуму, сьогодні повертаються
завдяки цифровим технологіям. У всьому світі такі мережі знову з’являються, з’єднуючи фермерів,
будівельників, освітян та інших. Вони створюють не лише матеріальні ресурси, а й нові зв’язки,
навички, здорові екосистеми та почуття приналежності.
Ми перебуваємо в перехідній фазі, і сьогоднішні цифрові технології дають нам можливість
повернутися до форм симбіозу, які існували в минулому.
Ця можливість також несе свої виклики.
Виклики та можливості
“Ми покликані бути архітекторами майбутнього, а не його жертвами.”
— Бакмінстер Фуллер
Один із головних викликів у створенні та розвитку таких мереж—це наставництво та управління
ресурсами.
Кожен спільний пул потребує опікунів—тих, хто стежитиме за його ефективністю, прозорістю та
рівноправним прийняттям рішень. Такі люди допомагають адаптувати правила і процеси до
змінюваних потреб спільноти.
Ще один виклик — управління ризиками. Що станеться, якщо хтось не виконає свої зобов’язання?
Також важливо розробити юридичні механізми, які б дозволяли легально впроваджувати такі
системи, захищаючи їх від державного втручання.
Перехід від штучного дефіциту до економіки спільного процвітання не повинен бути незаконним.
Чим більше людей відновлюють свої зв’язки одне з одним, тим швидше ми станемо частиною
повстання запилення — руху, який замінює контроль та експлуатацію взаємною підтримкою і
достатком.
Синергетичне майбутнє
“Будь тією зміною, яку хочеш бачити у світі.”
— Махатма Ґанді
Як виглядає майбутнє, збудоване на основі нашої спадщини низових економік?
Ми самі є тими садівниками і опікунами, яких шукаємо.
Кожен із нас має певне багатство і достаток, частина якого повинна бути використана як насіння для
майбутніх взаємопов’язаних спільних пулів ресурсів.
Якщо, подібно до незнайомця з магічними монетами, ви маєте достаток у національній валюті, це дає
вам можливість інвестувати або закладати фонди, які з’єднуватимуть людей і проєкти настільки
ефективно, що з часом вони більше не потребуватимуть початкового фінансування у національній
валюті.
Таке інвестування ліквідності у відновлювальні проєкти сприятиме зростанню достатку в управлінні
спільними ресурсами, соціальній приналежності, навичках, сенсі існування, зобов’язаннях, природних
екосистемах та інфраструктурі.
Якщо ж ви, як більшість людей у світі, не маєте надлишку національної валюти, то ви можете
вкладати свої ресурси іншими шляхами:
● родини можуть об’єднуватися зі своїми сусідами для будівництва та ремонту будинків;
● фермери можуть допомагати один одному працею;
● біорегіональні мережі можуть координувати зусилля для захисту води, їжі та знань у сталий
спосіб.
Приклад Grassroots Economics
Організація Grassroots Economics є чудовим прикладом подібного підходу.
Ця ініціатива об’єднує понад 100 Ротаційних трудових асоціацій у п’яти біорегіонах Східної Африки.
Тут громади:
● практикують синтропічне агролісництво,
● будують будинки,
● обмінюються навичками.
І все це — без використання національної валюти, так само, як це робили їхні предки протягом
багатьох поколінь.
Ці взаємопов’язані пули зобов’язань створюють мережу стійкості, подібну до мікоризної мережі у
здоровому лісі, де ресурси вільно циркулюють, зміцнюючи всю систему.
Ці ж механізми зараз доступні у відкритому програмному забезпеченні, яке кожен може використати
та розвивати далі.
Ключ до трансформації: Наставництво та управління ресурсами
Опікуни (стewards) виконують роль низових економістів, керуючи чотирма основними функціями
спільного пулу:
1. Кураторство – визначення, які ресурси і зобов’язання входять у пул.
2. Оцінка – встановлення вартості ресурсів та обмінних процесів.
3. Обмеження – забезпечення справедливого та стійкого використання пулу.
4. Обмін – сприяння прозорому та ефективному розподілу ресурсів.
Опікуни сіють початкові ресурси – це може бути праця, матеріали або зовнішнє фінансування – та
розвивають довіру серед учасників.
Хороший опікун є містком між традиціями та сучасними інструментами, між особистими ресурсами та
потребами громади, між стародавньою мудрістю та потенціалом майбутнього.
Подальші кроки: Перетворення низових економік на спільне благо
Визнання низових економік як суспільного блага дає громадам, особливо маргіналізованим,
можливість відновити і пристосувати традиційні системи розподілу ресурсів до сучасних викликів.
Зробивши механізми спільного використання ресурсів доступними, громади можуть створювати
справедливі системи управління ресурсами, взаємодопомоги та клірингу взаємних зобов’язань.
Це:
● підвищує стійкість громад,
● зміцнює соціальну згуртованість,
● гарантує, що навіть у середовищах із обмеженим доступом до готівкових коштів громади можуть
процвітати.
Пул як суспільне благо, але не спільна власність
Важливо розуміти, що право і здатність створювати кооперативні системи є суспільним благом, проте
конкретні пули ресурсів, зобов’язань і стосунків залишаються приватними або напівприватними
комонсами (Комонс – онлайн-сховище вільних зображень, звукових, відео- та інших
мультимедійних файлів, яке є спільним для всіх проєктів Фонду ) , керованими групами, які
беруть у них участь.
Визнання пулінгу ресурсів як суспільного блага підтримує:
● суверенітет,
● справедливість,
● сталість,
● культурне збереження,
забезпечуючи різним громадам інструменти для побудови власних стійких систем.
Перехід від експлуататорського капіталізму до кооперативних економік
Цей перехід не відбудеться за одну ніч. Але кожен взаємопов’язаний пул, об’єднаний спільними
зобов’язаннями, є частиною революції запилення—кроком до майбутнього, де колективний добробут
важливіший за владу окремих осіб.
Це починається з простих дій:
● визначення того, що ми можемо запропонувати,
● чесний розподіл ресурсів,
● побудова довіри.
Навчальні програми, політичні ініціативи та технологічні інструменти можуть масштабувати ці
практики, але серце цієї трансформації—це людські зв’язки.
“Ми рухаємося зі швидкістю довіри.” — adrienne maree brown
Мережі спільних пулів – це більше, ніж економічні системи. Це екосистеми стосунків, у яких кожна
виконана обіцянка зміцнює зв’язки, що об’єднують нас.
Майбутнє – це не те, на що ми чекаємо. Це те, що ми створюємо разом.
Якщо ці роздуми вас надихнули, подумайте:
● Які зобов’язання ви готові взяти на себе?
● З ким ви можете об’єднати зусилля для спільного добробуту?
Давайте почнемо.
Історичний контекст: Як бідність стала політичним інструментом
Терміни “бідний” та “бідність” стали популярними під час колоніального панування.
Ці слова використовували як стратегічний наратив для виправдання впровадження монетарних
систем та оподаткування корінного населення, наприклад, податку на хати (hut taxes).
Такий підхід:
● змальовував традиційні самодостатні економіки як “недосконалі”,
● просував ідею, що життя без грошей — це жалюгідне існування,
● виправдовував колоніальне втручання як “порятунок” місцевих спільнот.
Ця стратегія була ключовою у руйнуванні традиційних систем обміну ресурсами та взаємодопомоги,
інтегруючи громади у експлуататорську економіку найманої праці.
Сьогодні ми маємо шанс переписати цей наратив і повернути собі економічну незалежність через
мережі спільного добробуту.

Частина II: Практика

Як стати низовим економістом на рівні громади
Значна частина цієї роботи полягає в підготовці тренерів для майбутніх тренінгів, щоб поширювати
ефективні практики відповідального управління ресурсами. Опікуни (або, як нам подобається їх
називати, економісти на рівні громади) відіграють ключову роль у створенні, використанні та розвитку
спільних ресурсних фондів. Це сприяє економічній активності на рівні культури та підтримує сталий
добробут громади.
Я помітив, що люди, які розуміють, що саме вони самі є ключем до власного розвитку, з часом стають
здатними спрямовувати громади до усвідомлення та ефективного використання їхнього спільного
багатства. Це стосується всіх типів ресурсів — соціальних, людських/духовних, політичних,
природних, матеріальних та економічних.
Коли я використовую термін «група» або «громада», мені подобається уявляти, що громада — це
сукупність взаємопов’язаних пулів ресурсів кожної людини. Так само кожен із нас, будучи свідомим
зібранням ресурсів, організмів і клітин, є і має своєрідний архів цінностей — як внутрішніх, так і тих,
що ми виявляємо у навколишньому світі. Як опікуни ресурсів, ми знаходимося всередині цієї системи
цінностей, а наші особисті цінності з’єднуються з цінностями інших.
З цієї точки зору ми стаємо кращими садівниками, здатними бачити та вирощувати місця, де можуть
виникати здорові та корисні перетини ресурсів.
Візійний підхід до планування дій у громаді
Однією з найцінніших навичок для опікуна ресурсів є візійний підхід до планування дій у громаді, який
поєднує системне мислення та сталий розвиток.
Мій досвід із цим підходом базується на глибокій та надихаючій роботі Мваліму Мушеше та Аліди
Бакема-Бун — старійшин та співзасновників Програми розвитку сільських районів Уганди (URDT) та
Африканського сільського університету (ARU) в Уганді. Їхній підхід полягає в тому, щоб допомогти
людям розвинути спільне бачення, створити Карту багатств та розробити чіткі кроки дій для
досягнення цього бачення.
Я виявив, що цей підхід створює природний простір, який дозволяє сформувати спільні зобов’язання
для досягнення колективної візії.
Метод візійного розвитку використовує систему вирішення креативної напруги, яка допомагає
досягати як індивідуальних, так і групових цілей. Він об’єднує особисті бачення в єдине бачення
добробуту громади. Підхід сприяє інклюзивності та колективному визначенню цілей, ґрунтуючись на
прагненні громади до кращого життя.
Оцінка поточного стану громади та її ресурсів у порівнянні з бажаною візією допомагає визначити
конкретні дії, способи використання, розподіл і координацію ресурсів. Це своєрідна дорожня карта від
сьогодення до бажаного майбутнього.
Цей процес створює конструктивну напругу між тим, що є зараз, і тим, що громада хоче досягти.
Завдяки цьому зростає активна участь мешканців, а розвиток громади відбувається за їхнім вибором,
а не під впливом примусу чи зовнішніх обставин.
Кожен член громади повинен мати чітке уявлення про те, як виглядає бажане
життя, і розробити стратегії його досягнення.
У наступних розділах ми розглянемо кожен етап візійного підходу та те, як його можна поєднати з
методом спільного зобов’язання.

Фаза A: Розробка Спільного Бачення

Рисунок 15. Робота над спільним баченням
Формування спільного бачення є основою будь-якого успішного починання, оскільки саме воно
об’єднує групу навколо спільної мети та напряму руху. Ця фаза починається з ідентифікації ключових
цінностей, прагнень та принципів, які резонують з усіма учасниками.
Кожного учасника заохочують осмислити та наповнити життям своє особисте бачення. Потім це
бачення ділиться в групі, створюючи плодючий ґрунт для співпраці та об’єднання ресурсів.
Знайшовши спільні елементи в індивідуальних баченнях, група може сформулювати надихаюче та
мотивуюче колективне бачення, яке спрямовуватиме їхні спільні зусилля.
Проте спільне бачення – це не лише мотивація. Воно також виконує роль компаса для ухвалення
рішень, допомагаючи групі орієнтуватися у складних ситуаціях. Крім того, воно є ефективним
інструментом вирішення конфліктів, оскільки дає чіткий орієнтир: яке рішення найкраще відповідає
цінностям та принципам групи?
Ще одна важлива функція бачення – оцінка прогресу. Група може періодично звірятися, щоб
зрозуміти, чи вони рухаються в правильному напрямку та досягають поставлених цілей.
Створення спільного бачення вимагає:
⏺
Самоаналізу
⏺
Відкритого спілкування
⏺
Спільного ухвалення рішень
Якщо група приділить цьому процесу достатньо часу та уваги, це допоможе закласти фундамент для
згуртованості, спільної мети та довгострокового успіху.
Важливо! Ці кроки потрібно пройти не лише на рівні групи, а й індивідуально.
Ключовим фактором у створенні групового бачення є включення всіх учасників у процес. Це визнає,
що кожна людина має внутрішню силу, мудрість і можливості для досягнення того, що для неї
важливо.
Цей процес також створює стратегію підтримки найслабших учасників групи, даючи їм можливість
бути повноцінними учасниками процесу.
Вправа: Уявіть своє майбутнє
Ось деякі найкращі практики та етапи, які допоможуть групі сформувати спільне бачення:
1 . Ознайомлення з ідеєю спільного бачення
Поясніть мету та важливість спільного бачення. Переконайтеся, що всі розуміють:
⏺
Спільне бачення – це перетин індивідуальних бачень
⏺
Воно буде керувати рішеннями та діями групи
2 . Запитання для групи:
“Що ви могли б створити разом через один рік?”
3 . Індивідуальне осмислення
Запропонуйте кожному учаснику провести спокійний час наодинці, розмірковуючи над особистим
баченням.
⏺
Закрийте очі і уявіть результат, якого ви хочете досягти.
⏺
Розгляньте всі шість видів ресурсів:
● Соціальні
● Людські/духовні
● Політичні/управлінські
● Матеріальні/інфраструктурні
● Природні
● Фінансові
4 . Обговорення в парах чи малих групах
➡ Після індивідуального аналізу учасники обговорюють свої бачення в парах або малих групах.
➡ Вони можуть малювати свої ідеї або використовувати інтерактивні методи.
5 . Об’єднання індивідуальних бачень
Після обговорень у малих групах, всі повертаються до загальної групи.
Виявляють спільні теми, ідеї та цілі
Аналізують перетини між баченнями
Формат проведення:
1 хв – індивідуальна рефлексія
2 хв – обговорення в парах
4 хв – обговорення в групах по 4 особи
5 хв – обговорення в групах по 8 осіб
Далі – загальне обговорення
Група з 20 осіб може пройти цей процес за 2 години.
6 . Створення чернетки спільного бачення
На основі визначених спільних елементів формується проєкт бачення. – Воно має бути чітким, лаконічним та надихаючим. – Візуальне представлення (малюнки, діаграми) допомагає краще уявити мету.
7 . Зворотний зв’язок і корекція
➡ Поділіться чернеткою з групою та зберіть відгуки.
➡ Внесіть коригування, щоб кожен учасник відчував зв’язок із баченням.
8 . Фіналізація бачення – –
Після обговорення, погодьте остаточну версію
Кожен учасник має відчувати мотивацію до втілення спільного бачення.
9 . Комунікація та імплементація
Спільне бачення має бути регулярно комуніковане.
Це живий документ, який змінюється разом із групою.
Створення спільного бачення – це не одноразова подія, а постійний процес, що оновлюється
відповідно до змін у групі та зовнішніх обставин.
Кейс: Формування спільного бачення в громаді
Цей кейс заснований на роботі Емми Оньянго, чудової лідерки громади та економістки на рівні
громади, яку я мав честь знати понад десять років.
Емма мала невеликий салон у прибережному містечку. Вона відчувала сезонні коливання доходів: під
час несезону клієнтів ставало значно менше, і вона опинялася у фінансовій кризі.
Почувши про цікавий підхід у іншій громаді, вона вирішила експериментувати.
Спочатку вона зібрала п’ятьох сусідів, яким довіряла:
● Юсуфа (продавця у продуктовій крамниці)
● Джейн (кравчиню)
● Грейс (домашню пекарку)
● Кевіна (столяра та майстра)
● Беатріс (вчительку, яка займалася репетиторством)
Вони зустрілися у салоні Емми, випили чаю та поділилися своїми проблемами:
Всі стикалися з нестачею коштів під час туристичного несезону.
Емма запропонувала:
“А що якби ми могли менше покладатися на гроші і більше – на взаємний обмін товарами та
послугами?”
Сусіди погодилися спробувати візійний підхід. Вони спочатку розробили індивідуальні бачення, а
потім об’єднали їх.
Вони написали та намалювали своє спільне бачення та повісили його на стіні в салоні Емми.
Це допомогло створити локальну економічну мережу підтримки, що зменшило фінансову
нестабільність у громаді.

Фаза B: Оцінка Поточної Реальності

Оцінка поточної реальності є ключовим кроком у процесі розвитку громади, оскільки вона допомагає
чітко зрозуміти розрив між теперішньою ситуацією та баченням майбутнього. Це створює міцну
основу для подальших дій.
Ця фаза включає:
● Інвентаризацію наявних ресурсів
● Визначення перешкод та викликів
● Аналіз поточних можливостей і прогалин у системі
Збір зворотного зв’язку від громади, детальні спостереження та дослідження допомагають глибше
зрозуміти реальність і сформувати вихідну точку для подальшого планування, ухвалення рішень та
розподілу ресурсів.
Багато людей переоцінюють грошові ресурси, вважаючи їх найголовнішими, і не помічають інші
форми ресурсів. Однак сталий розвиток громади залежить не лише від фінансів, а й від соціальних,
культурних, екологічних аспектів.
Інтегральні ресурси громади
Підхід Integral Human Design (Концепція Інтегрального Людського Розвитку – розглядає розвиток
суспільства не через сухі економічні показники (як-от ВВП), а через цілісний розвиток усієї людини та
кожної людини в громаді) пропонує розглядати шість основних категорій ресурсів, які забезпечують
комплексний розвиток громади.
1 . Економічні ресурси
● Управління фінансами, виробництво, розподіл ресурсів.
● Джерела доходу, зайнятість, економічна стійкість громади.
● Проблеми: нерівний розподіл багатства, нестабільний прибуток.
2 . Соціальний капітал
● Довіра, мережі контактів, співпраця між членами громади.
● Підтримка та обмін знаннями.
● Якщо цикл взаємних обіцянок та їх виконання порушується, це призводить до розпаду довіри та
ослаблення громади.
3 . Людські/духовні ресурси
● Навички, знання, креативність, здоров’я.
● Духовні цінності, мораль, особистий розвиток.
● Інвестування в людський капітал підвищує продуктивність, добробут та сенс життя.
4 . Політичні ресурси
● Вплив на ухвалення рішень, політична активність.
● Рівномірний розподіл влади в громаді.
● Важливо, щоб усі члени громади мали голос у процесах управління.
5 . Інфраструктурні ресурси
● Фізична інфраструктура: транспорт, комунікації, енергетика, водопостачання.
● Ці системи є основою функціонування громади та забезпечують доступ до інших ресурсів.
6 . Природні ресурси
● Чиста вода, повітря, ґрунти, біорізноманіття.
● Сталий розвиток громади залежить від збереження та відновлення цих ресурсів.
Вправа: Картографування ресурсів громади
На великому аркуші паперу створіть шість колонок, кожна з яких відповідає одній із шести категорій
ресурсів.
Кроки:
1 ) Записати наявні ресурси у кожній категорії.
2 ) Вказати ресурси, яких не вистачає.
3 ) Позначити місцеві ресурси (знаходяться в громаді) та зовнішні ресурси (отримуються ззовні).
4 ) Розібратися, які ресурси імпортуються та чи можна їх замінити місцевими.
Результат:
Отримана мапа ресурсів стане основою для визначення стратегії розвитку та пошуку рішень.
Вправа: Веб симбіозу (Павутина взаємозв’язків)
Ця гра допомагає усвідомити взаємозалежність членів громади та роль спільних ресурсів.
Кроки:
1 . Група стає у коло, тримаючись за руки.
2 . Кожен учасник подумки уявляє свою роль у підтримці інших.
3 . Перший учасник бере мотузку та каже, яку послугу або товар може запропонувати (наприклад,
догляд за дітьми, випічку, електромонтаж).
4 . Той, кому потрібна ця послуга, піднімає руку, і мотузка передається йому, створюючи мережу
взаємопідтримки.
5 . Процес повторюється, доки всі учасники не створять павутину взаємозв’язків.
Висновок:
Ця вправа показує, що ізольованість робить громаду слабкою, тоді як взаємозалежність зміцнює
спільноту.
Вправа: Гра “Поза бартером”
Ця гра показує ефективність різних економічних моделей.
Раунд 1: Бартерна торгівля
Кожен отримує 4 випадкові картки з ресурсами.
Гравці обмінюються картками, поки не зберуть 3 однакові (наприклад, “Курчата Джейн”).
Якщо гравець зібрав набір, він може обміняти його на біб, що символізує вигоду від ресурсу.
Підсумок: Індивідуальний обмін неефективний, оскільки ресурси розподіляються випадково.
Раунд 2: Спільний пул ресурсів
Учасники кладуть по 1 картці у спільний кошик.
Тепер гравці можуть брати картки з кошика або обмінювати їх між собою.
Гравець, який збирає 3 однакові картки, знову отримує біб.
Підсумок: Координація ресурсів дає кращі результати, ніж хаотичний бартер.
Висновки:
Бартер – неефективний, оскільки важко знайти потрібні ресурси.
Спільний пул ресурсів – ефективніший, оскільки дозволяє краще координувати обмін. Взаємодія на
основі взаємної довіри забезпечує вищий рівень добробуту для громади.
Ключові висновки фази B
● Оцінка поточної ситуації дозволяє знайти сильні та слабкі сторони громади.
● Спільні ресурси громади – це не тільки гроші, а й соціальні, людські, політичні, інфраструктурні та
природні ресурси.
● Картографування ресурсів допомагає зрозуміти, що в громаді є в надлишку, а чого бракує.
● Взаємозалежність – ключовий фактор для стабільного розвитку громади.
● Спільний пул ресурсів працює краще, ніж бартерна торгівля, бо дозволяє оптимізувати
використання ресурсів.
Наступний крок: розробка конкретного плану дій на основі отриманих даних.

Фаза C: Розробка Стратегій і Планів Дій

Ця фаза з’єднує спільне бачення з поточною реальністю. Порівнюючи ці два стани, група може
визначити та пріоритизувати прогалини, які найбільше впливають на досягнення мети.
Наступний крок – оцінка реалістичності плану:
● Чи маємо ми необхідні ресурси?
● Які бар’єри потрібно подолати?
● Чи є цей крок ефективним і доцільним?
SMART-методологія для створення ефективного плану
Щоб забезпечити ефективне впровадження змін, необхідно формувати SMART-цілі – конкретні,
вимірювані, досяжні, релевантні та обмежені в часі (Specific, Measurable, Achievable, Relevant,
Time-bound).
● Specific (конкретні) – чітке формулювання дій для всіх учасників.
Measurable (вимірювані) – прогрес можна відстежувати за чіткими критеріями.
● Achievable (досяжні) – цілі мають бути реалістичними, щоб уникнути вигорання.
● Relevant (релевантні) – кроки повинні відповідати спільному баченню.
● Time-bound (обмежені в часі) – встановлення конкретних дедлайнів.
●
Важливо: Кожен крок можна розглядати як «міні-бачення», що приносить відчуття досягнення та
підтримує мотивацію.
Створення Плану Дій
Кроки:
1 . Визначити основні цілі – які зміни потрібні, щоб перейти від поточної ситуації до спільного
бачення?
2. Розглянути всі ресурси – економічні, соціальні, людські/духовні, політичні, інфраструктурні,
природні.
3 . Розробити SMART-кроки – чітко визначити що, хто, коли, як.
4. Призначити відповідальних – кожен етап має мати відповідальну особу або команду.
5. Створити графік виконання – для кожного кроку визначити строки реалізації.
6. Візуалізувати план – намалювати графік дій або інтерактивну мапу.
7. Регулярно переглядати та коригувати – аналізувати прогрес, коригувати стратегії.
Інструмент: Таблиця дій (Action Step Chart)
Для зручності створюється графік дій, де для кожного кроку вказуються:
● Конкретний SMART-крок
● Дедлайн
● Відповідальний
● Ресурси, необхідні для виконання
● Очікуваний результат
Приклад візуалізації:
● Зліва – мапа поточного стану (де зараз громада).
● Справа – спільне бачення (куди прагнемо).
● Посередині – графік дій, який з’єднує ці дві точки.
Практичне управління ресурсами
Формування спільного пулу ресурсів
Одна з головних проблем громади – ефективна координація ресурсів, особливо коли грошей бракує.
Рішення: створення пулу зобов’язань – учасники добровільно вносять свій внесок у спільний фонд.
Це сприяє:
● Прозорості обміну ресурсами
● Зміцненню довіри у громаді
● Підвищенню економічної стійкості
Процес створення пулу:
1. Збір стартових внесків – учасники вносять товари, послуги або обіцянки (IOU).
2. Фіксація умов – визначення обмежень (наприклад, максимальна кількість внесених зобов’язань).
3. Офіційне оформлення – підписання угоди, свідки для зміцнення довіри.
4. Навчання учасників – роз’яснення правил роботи пулу.
5. Запуск і тестування – початковий період для перевірки механізму.
6. Регулярний перегляд та покращення – коригування механізму на основі зворотного зв’язку.
Методи моніторингу:
● Аналіз впливу пулу на громаду.
● Оцінка ефективності обміну ресурсами.
● Адаптація механізмів під нові потреби громади.
Застосування пулу ресурсів у громадських ініціативах
Приклади:
● Rotational Labor Associations (ROLAs – Асоціації ротаційної праці ) – чергування учасників у
виконанні робіт.
● Громадські ринки – обмін товарами/послугами через пул зобов’язань.
● Інфраструктурні проекти – відновлення доріг, будівництво, екологічні заходи.
● Фонди позик та підтримки – позики на основі пулу ресурсів.
Фінансова модель: – – –
Жетони або ваучери – використовуються для запису зобов’язань.
Структурований механізм позик – запобігає борговим кризам.
Ювілейне анулювання боргів – щорічний перерахунок внесків.
Кейс: SMART-підхід у спільноті Емми
Ситуація:
Емма та її група сформували графік дій для створення пулу ресурсів.
Крок 1: Запуск пулу зобов’язань
● Кожен учасник вніс 10 ваучерів (по $10 кожен) на свої послуги (наприклад, випічка, перукарські
послуги, столярна робота).
● Обмеження: не більше $400 ваучерів на особу.
Крок 2: Чергова трудова асоціація (ROLA)
● Кожні 2 тижні учасники працюють разом (ремонт, будівництво).
● Оплата у вигляді ваучерів, що зберігаються в пулі.
Крок 3: Управління боргами
● Якщо ваучер прострочений або нереалізований, учасники обговорюють альтернативну
компенсацію.
● Рішення: частковий обмін, відстрочка, передача завдання іншій особі.
Крок 4: Юридичне питання
● Чи законно обмінювати ваучери?
● Консультація з юристами: так, якщо вони не є грошовими еквівалентами.
Крок 5: Офіційний запуск
● Кожен учасник приніс свої ваучери, які зберігаються у кошику в салоні Емми.
● Запис ведеться у паперовому журналі – хто скільки взяв/віддав.
● Річний членський внесок у ваучерах – резервний фонд на випадок дефолтів.
Результат:
● Громада отримала систему обміну, яка не залежить від грошей.
● Можливість брати послуги «в кредит» та погашати іншими послугами.
Висновки фази C
SMART-цілі дозволяють чітко визначити напрямок руху.
Пул ресурсів – ефективний інструмент для економічної стабільності громади.
Юридична прозорість важлива для довіри до системи.
Гнучкість у вирішенні боргових питань запобігає конфліктам.
Прозорість обміну та ведення обліку зміцнює довіру між учасниками.
Наступний крок: Масштабування успішної моделі на інші громади.

Фаза D1: Впровадження та Коригування

Ця фаза присвячена реалізації планів, водночас зберігаючи гнучкість перед змінами та викликами.
Використовуючи SMART-план дій, група систематично виконує кроки, а також регулярно контролює та
оцінює їхню ефективність.
Постійний моніторинг допомагає вчасно помітити проблеми та коригувати стратегію.
Зворотний зв’язок від громади створює простір для навчання та вдосконалення.
Адаптація до змін дозволяє залишатися ефективними у досягненні спільного бачення.
Основні принципи для успішного впровадження
Чітке бачення та відповідність реальності – ця напруга стає рушієм дій.
Відзначення успіхів – мотивація зростає через визнання досягнень.
Прозорість та підзвітність – довіра громади підтримує стабільність системи.
Інновації та гнучкість – адаптація стратегій до змін.
Інклюзивність та взаємна підтримка – залучення нових учасників.
Документування діяльності – збереження історії громади через фото, відео, свідчення.
Роль опікунів громади (Stewards):
● Фіксування змін у ресурсах та стану плану дій.
● Створення історій успіху та представлення їх на подіях громади.
● Демонстрація впливу через аналітику (рух ресурсів у пулі).
Регулярний контроль, очищення кредитів і спільне святкування успіхів забезпечують стабільний
розвиток мережі громад.
Робота з конфліктами та напругою в громаді
Природа конфлікту
Будь-яка спільнота стикається з конфліктами – від розподілу ресурсів до порушення зобов’язань.
Однак конфлікт не є поразкою – це сигнал про розрив між реальністю та баченням.
Замість уникати конфліктів, громада може навчитися їх розв’язувати.
Ключові підходи до роботи з напругою:
1. Називати і нормалізувати конфлікти – відкрите визнання проблеми зменшує емоційну напругу.
2. Визначати кореневі потреби – часто проблема лежить глибше, ніж здається (криза в сім’ї,
здоров’я, брак ресурсів).
3. Децентралізувати владу – багато маленьких пулів ресурсів рівномірно розподіляють ризики.
4. Громадські кола та ради старійшин – механізм відкритого діалогу.
Вправа: Громадське коло для вирішення конфліктів
Ініціація:
Якщо конфлікт виходить за межі двох людей – організовується відкрите обговорення.
Поетапне обговорення:
● Кожен висловлює свою точку зору без перебивань.
● Опікун громади (Steward) переказує почуте, щоб уникнути непорозумінь.
● Учасники пропонують рішення – реструктуризація боргів, перерозподіл зобов’язань тощо.
● Фіналізація: фіксація угоди у журналі громади.
Роль “інтервалу відновлення”
Якщо хтось не зміг виконати зобов’язання, дається період для коригування – відтермінування, інший
формат повернення, допомога старійшин.
М’які методи відновлення довіри
● Спільні трапези, музика, ритуали допомагають зняти напругу.
● Обряди примирення (наприклад, символічне “поливання землі”) допомагають позначити новий
початок.
Роль опікунів (Stewards) у вирішенні конфліктів
Функції:
● Раннє виявлення проблем (аналіз записів, особисті зустрічі).
● Посередництво та ведення громадських кіл.
● Гнучкість у коригуванні правил пулу ресурсів.
Як екосистеми демонструють стійкість
Циклічність – громади також мають періоди росту, спаду та відновлення.
Біорізноманіття – різні підходи та учасники створюють гнучкість.
Зворотний зв’язок – конфлікт вказує на місця, які потрібно коригувати.
Кейс: Як Емма та її громада адаптували систему
Після початкового запуску пулу ресурсів, громада зіткнулася з першими викликами.
Конфлікт: Яке завдання важливіше?
Група планувала відремонтувати стіну кафе, але матір Кевіна мала термінову проблему –
протікаючий дах.
Рішення:
Громадське коло допомогло знайти компроміс:
● Половина групи відклала кафе та допомогла Кевіну.
● Кевін компенсував годину праці наступного тижня.
● Все було зафіксовано у журналі.
Адаптація системи через місяць
Громада помітила позитивні ефекти:
Ваучери почали приймати навіть клієнти поза пулом.
Грейс стабільно продавала хліб, бо отримувала ваучери на оплату.
Юсуф розширив клієнтську базу, бо більше людей могли купувати в його магазині.
Емма уникла скасування записів у перукарню, бо клієнти могли використовувати ваучери.
Питання масштабування
Кілька сусідів захотіли приєднатися.
Але проблема: деякі не мали телефонів для обліку.
Рішення:
● Залишити паперовий журнал для всіх.
● Тестувати цифрову систему з відкритим реєстром для тих, хто має смартфони.
Висновки фази D1
Впровадження – це динамічний процес. Плани потрібно коригувати в залежності від змін.
Конфлікт – це можливість для навчання. Він показує, що потрібно вдосконалити.
Громадські кола та ради старійшин – ефективний метод розв’язання конфліктів.
Розподіл ризиків між кількома маленькими пулами робить систему більш стійкою.
Прозоре документування діяльності зміцнює довіру громади.
Наступний крок: Розширення мережі та масштабування механізму пулів ресурсів.

Фаза D2: Завершення першого циклу. Розширення мережі та
масштабування механізму пулів ресурсів

До другого місяця група успішно завершила три ротаційні трудові проекти:
● Новий вивіска для салону Емми
● Фарбування стіни в кафе
● Імпровізована книжкова полиця в школі
Протягом цього часу виникли деякі виклики:
Поломка печі Грейс – вона не могла виконувати свої зобов’язання за ваучерами на хліб.
Один з учасників намагався отримувати ваучери без виконання зобов’язань.
Рішення:
● Громадське коло зібралося для обговорення ситуації та прийняло спільні рішення.
● Резервний фонд («kitty») допоміг покрити дефіцит і розподілити ризики.
● Коригування ліміту ваучерів – підвищення до $500 для тих, хто сумлінно виконував зобов’язання.
Вимірювання прогресу та підготовка до розширення
Емма запровадила щотижневий аналіз результатів: – Підрахунок кількості обмінів та торгових операцій. – Відстеження годин спільної праці. – Оцінка того, кому пул допоміг уникнути фінансових криз.
Це допомогло всім учасникам бачити реальні переваги системи.
Ювілейна зустріч третього місяця
Група організувала святкування успіхів:
● Музика, напої, обговорення прогресу.
● Відзначення учасників, які зробили великий внесок:
Юсуф – приймав назад ваучери без скарг.
Кевін – регулярно брав на себе 2-3 завдання щотижня.
Надлишкові ваучери учасники пожертвували в резервний фонд, що дозволило новим учасникам
приєднатися без ризику.
Перехід до цифрової системи
● Група виросла до 25+ учасників, і Емма втомилася вести ручний облік.
● Беатріс навчила її користуватися Sarafu.Network для створення цифрових ваучерів.
● Впровадження множинних пулів: – Учасники могли використовувати кілька пулів без прив’язки до одного адміністратора. – Зменшилася персональна відповідальність Емми за систему. – Це стало основою для експериментів із цифровими гаманцями.
Інтеграція стейблкоїнів та нових форматів обміну
Деякі учасники хотіли використовувати стейблкоїн (вид криптовалюти) та готівкові опції для обміну
з сім’ями поза групою.
Модель Беатріс
Додала $300 ваучерів у свій пул.
Впровадила можливість купівлі ваучерів за cUSD (стейблкоїн).
Модель Емми
Залишила локальну систему ваучерів без стейблкоїна.
Додала волонтерські години як форму оплати.
Результат:
Система залишилася гнучкою, дозволяючи учасникам обирати зручні механізми обміну.
Річна зустріч: підсумки та оновлення плану
Учасники переглянули свої початкові річні бачення:
Беатріс – навчання репетиторів стало стабільнішим, оскільки родини могли платити ваучерами.
Джейн – знайшла нових клієнтів, які раніше думали, що не можуть дозволити собі послуги кравчині.
Емма – бізнес салону став більш стійким у міжсезоння.
Головний урок:
Конфлікти, які виникали, не були провалом, а тригерами адаптації.
Те, що здавалося проблемою, стало механізмом еволюції спільноти.
Підсумкові дії:
● Оновлення індивідуальних та колективних бачень.
● Повторне картографування ресурсів.
● Створення нових кроків дій.
● Розміщення оновленого плану на стіні магазину Емми.
Висновок: Завершення циклу та розширення впливу
Мережа Емми пройшла повний цикл:
● Натхнення та запуск
● Адаптація через конфлікти
● Розширення через цифрові рішення
● Масштабування та інтеграція нових учасників
Економічний ефект:
● Менша залежність від грошей у фінансових кризах.
● Більша взаємодія між місцевими підприємцями.
● Ротаційна праця допомогла вирішити критичні завдання.
Соціальний ефект:
● Відновлення давніх традицій спільної підтримки.
● Зміцнення довіри та стабільності в громаді.
● Відчуття економічної незалежності серед учасників.
Наступний етап:
Емма почала навчати нових опікунів (stewards), які впроваджували такі ж моделі в інших громадах
Кенії.
Головні уроки, які можуть надихнути інші громади
● Гнучкість = життєздатність – адаптація до змін робить систему стійкою.
● Напруга не є ворогом – це можливість розвитку та вдосконалення.
● Технології та традиції можуть співіснувати – цифрові інструменти допомагають масштабувати
давні практики.
● Економічна суверенність досяжна – навіть без грошей, через пул зобов’язань та обмін
послугами.
● Ключ до успіху – це спільнота – довіра та підтримка перетворюють економічні труднощі на
можливості для зростання.
Цей кейс – реальна модель для українських екопоселень
Він демонструє, як через взаємопідтримку можна розвивати стійкі економічні моделі навіть у
складних умовах.

Переплітаючи все разом: Завершальна рефлексія

Ми почали цю книгу з розгляду того, як грибкові мережі та соціальні системи координують ресурси,
створюючи симбіотичні та стійкі спільноти. Ми дослідили, як “пули зобов’язань” можуть замінити або
доповнити гроші, об’єднуючи людей навколо спільної мети. Ми усвідомили, що кожен із нас носить у
собі насіння достатку, яке може розквітнути тільки в спільному пулі — відкритому просторі, що
живиться взаємністю та довірою.
Що ми дослідили у цій подорожі?
Частина 1:
Ми зрозуміли, що мережі мікоризи, традиції Мверія та цифрові реєстри працюють за схожими
економічними принципами:
Курація – збір і управління ресурсами
Оцінка вартості – визначення справедливого еквіваленту
Обмеження – встановлення меж для збалансованого розподілу
Обмін – вільне, але структуроване пересування ресурсів
Ми побачили, як екстрактивні фінансові системи порушили ці протоколи, забираючи в нас можливість
безпосередньо обмінювати та координувати ресурси. Але також ми побачили, як децентралізовані
технології та стародавні традиції допомагають нам відновлювати ці зв’язки.
Частина 2:
Ми дослідили, як стати опікуном (Steward) спільних ресурсів та “тренером тренерів”. Ми вчилися:
Картографувати ресурси громади та розробляти спільне бачення
Проектувати ROLA (Ротаційні асоціації праці), спільні пули та фонди
Оцінювати прогрес, відзначати досягнення та коригувати план
Приймати конфлікти не як поразку, а як сигнал до зростання
Ці практики відображають ритми живої системи, де кожен елемент — чи то мікоризний грибок,
старійшина Міджикенда, чи онлайн-група — координує ресурси для загального добробуту.
Підсумок: Що це означає для нас сьогодні?
Природний шаблон: Грибкові мережі та традиції Мверія демонструють ті ж принципи, що і
децентралізовані економічні системи – курація, оцінка, обмеження, обмін.
Наші предки зустрічаються з нами в сучасності: Те, що колись знищували колоніалізм і
централізовані фінансові системи, сьогодні відроджується через нові технології та глибоку пам’ять
традицій.
Ви є опікуном (Steward): Кожен з нас має потенціал поєднати локальну культуру зі структурованим
плануванням. Ми можемо створювати стійкі, адаптивні спільноти в будь-якому контексті.
Конфлікт – це не кінець, а початок: Так само, як ліси відновлюються після штормів, громади можуть
ставати сильнішими через напругу та зміни.
Запрошення до дії:/Поміркуйте:
Які насіння достатку я ношу в собі?
З ким я можу сформувати пул зобов’язань?
Як я можу сприймати напругу як вчителя, а не як перешкоду?
Це лише початок…
Це не кінець подорожі, а новий старт, який ви та ваша громада будете розвивати далі.
Кожне обіцянка, що дана і прийнята, зміцнює ґрунт довіри.
Кожен конфлікт, вирішений з мудрістю, відновлює коло спільноти.
Кожен цикл дарування та отримання доводить, що ми всі є частиною одного великого зв’язку
взаємності та любові.
Давайте разом вирощувати ці сади.
Давайте зберігати нашу Каю (священний простір).
Давайте переплітати стару і нову мудрість.
Так ми створимо майбутнє, де кожен голос буде почутий, кожна потреба – задоволена, а кожна
екосистема – процвітаючою.
Дякуємо, що пройшли цей шлях разом!
Хай насіння, які ви посадите сьогодні, стануть благословенням для майбутніх поколінь.